Розділ «МЕЖ СКАЛАМИ, НЕНАЧЕ ЗЛОДІЙ…»

Меж скалами, неначе злодій,

Понад Дністром іде вночі

Козак. І дивиться, йдучи,

На каламутну темну воду,

Неначе ворогові в очі,

Неначе вимовити хоче:

— Дністре, водо каламутна,

Винеси на волю!

Або втопи принамені,

Коли така доля. —

Та й роздігся на камені,

У воду кинувся, пливе,

Аж хвиля синяя реве.

І, ревучи, на той берег

Козака виносить.

Стрепенувся сіромаха —

І голий, і босий,

Та на волі, й більш нічого

У бога не просить.