Розділ другий

— Пішов мій батечко з горохом на торг, оце повернеться тільки ввечері.

— А чого аж увечері?

— Та він раніше ніяк не складе ціни на той горох, правитиме за нього, як за чорний перець, — і малий молотник почав заганяти кучері в шапку. — А тобі не кортить на торг?

— Перекортіло. Наторгувався, — похмуро кажу я, згадуючи свої злощасні «Три торби реготу».

Гива пильно подивився на мене й розсудливо сказав:

— А твоєму, хлопче, лиху, коли крепко подумать, можна зарадити.

— Зарадиш, коли в кишені й вітер не хоче свистіти, — безнадійно зітхнув я. — Знову був поткнувся на вишки, знайшов нове гніздо зозулястої, а під нею, хитрюгою, вже курчата прокльовувались.

— І ти не поніс їх крамареві? — засміявся Гива.

— Ні, побіг до хати. Ото була радість! Мати вже думала, що тхір або собака з'їв зозулясту.

— А ти дуже хочеш мати книжки?

— І не питай, — посмутнішав я.

— То ми розживемося на них, — заскакали бісики в насмішкуватих очах Гиви. — Ось я тобі на самий Великдень справжню кумерцію зроблю.

— На великдень?

— Еге. Оцей рудий дідько, що продав тобі «Три торби реготу», на великдень бере не тільки цілі крашанки, але й битки: він дуже ласий до яєць — накришує їх у миску, солить і їсть ложкою, наче кашу. Сам бачив!

— Ну і що з того? — ніяк не можу второпати, куди тягне Гива мотузочок.

— Що? От за великодні битки й накупуєш собі книг.

— Де ж я цих биток наберу?

— Натовчемо на цвинтарі! — впевнено каже Гива. — Я тобі до великодйя зроблю вощанку, і ти нею роздобудеш цілу торбу крашанок, що торбу — цілісінький мішок!

— Не треба мені мішка.

— Ну, це вже сам дивись, скільки тобі треба. Головне — я тобі зроблю справжню кумерцію, а не те що куп, то й луп! — засміявся і махнув ціпом Гива.