Розділ «Вільгельм Телль»

В німій журбі твоє нудьгує серце;

Відкрий його своїй дружині вірній, —

З тобою хочу й горе я ділить.

Штауффахер безмовно тисне їй руку.

Скажи-бо, що тебе так засмутило?

Благословен твій труд, цвіте добробут,

Комори повні, а худоба — дійна,

Гладкі, годовані на паші коні, —

Усі щасливо пригнані із гір

У стайні затишні на зимування.

Стоїть, мов замок, твій багатий дім,

Збудований як слід, за ватерпасом,

З найкращого брусованого лісу.

Виблискує він вікнами привітно,

Оздоблений барвистими гербами

І написами мудрими, що кожен

Зупиниться й, дивуючись, читає.

Штауффахер

Так, добре побудовано цей дім,

Але, на жаль, на ґрунті він хисткому.