Розділ «Вільгельм Телль»

Самотньо йшов я стежкою гірською,

Де розминутись майже неможливо.

Вгорі звисали скелі наді мною,

Внизу ревів жахливо лютий Шехен.

Хлопчики пригорнулись до батька з обох боків і слухають його з напруженою увагою.

Нараз — іде між скелями ландфогт.

Один ми на один із ним зустрілись,

Лицем в лице, а біля нас — безодня.

Він глянув і пізнав мене відразу, —

Згадав, що незадовго перед тим

Скарав мене він тяжко за дрібницю.

І от я йду з чудовим самострілом

Навпроти нього, він пополотнів,

Коліна трусяться, іще хвилина —

Й від страху він повалиться зі скелі.

Такий він жалюгідний був, що я

Ступив до нього й мовив шанобливо:

«Це, пане, я». А він на те ні слова

Не вимовив, лише махнув рукою,

Щоб я ішов собі своїм шляхом.