Розділ «Епілог. Чортове колесо»

Спустошення

Хochu podilytysja z toboju malenjkoju radistju. Zdajetjsja, u mеne tut bude simja, xocha ja shche ne mozhu nichoho kazaty z pevnistju. Joho zvaty Mallik, i ja duzhe shchaslyva zaraz i duzhe zakohana. Ce vin zustrichav nas z podruhoju v Deli — ja j podumaty ne mohla, shcho zhyttja mozhe povernutysja takym chynom, shcho my teper budemo z nym razom. Ja duzhe shchaslyva zaraz, I shchyro bazhaju, aby ty buv shchaslyvym takozh. Budu proshchatysa. Pyshy! Obijmaju micno, Zhenya».

— Ось туди ми підемо, — я показав Глаші на чортове колесо. — Ти не боїшся висоти?

— А воно взагалі працює? — спитала вона. — Уже вечір.

Під руку, мов старе подружжя, ми повільно йшли через парк, і Глаша розповідала якісь кумедні речі про племінника, і про чудернацького дядька з Америки, який у ЖЖ комічно описував життя в Росії з погляду пастора-цілителя, що приїхав сюди робити бізнес на відеокасетах із цілительськими молитвами. Врешті, ми підійшли до атракціону, колесо якого біля підніжжя здавалося просто неохопним.

— Здраствуйте, — я привітався до жінки у будці. — Скажите, а вы можете нам запустить атракцион?

— Час до закрытия, — незворушно відповіла та.

Ми з Глашею сіли в колесо, і воно, смикнувшись і заскрипівши опорами, поволі стало підіймати нас над землею.

— Немного страшновато, — прокоментувала Глаша тоном великої, вмудрованої життям дитини, і стиснула мою долоню. Парк під нами тікав кудись униз, і густі крони дерев тягнулися слідом за нами, наче шерсть на тілі гігантського звіра. Перед нами були лише парк і море, і важке свинцеве небо над головою. Скоро й справді сутінки.

— Я тобі хочу розказати все те, що обіцяв. Про Женю, Карманова і таке інше. За цей рік трапилося багато всього.

— Я вся во внимании.

— Це дуже довга історія.

— Мы сможем продолжить в кафе.

— Ну гаразд, — погодився я. — Усе почалося з того, що ми з товаришем поїхали на Зону, на камінь бажань. Те саме місце, яке охороняв Русич. І я попросив у Зони... не знаю... може, якоїсь осмисленості життя, може, якогось кардинального повороту. Зрештою, яка різниця, що я просив — все одно, Зона дає те, що ти хочеш по-справжньому. Вона мені дала, при чому, стільки, що я не зміг усього й забрати... Я тільки досі не можу зрозуміти, що ж саме я отримав...

Коли уже зовсім споночіло, жінка в жилеті вимкнула колесо і наказала нам вилазити з кабінки. Засвітилися ліхтарі, а в темних закапелках парку зависла густа осіння тінь.

* * *

Я закінчив історію аж перед дванадцятою, коли вже мало закриватися кафе, а потім розповів ще трохи, поки проводжав Глашу до будинку, де мешкав Бе-О-Ге.

— І що ти збираєшся тепер робити? — спитала, врешті, вона. Історію я вже якось розповів, і ми мали прощатися — було вже надто пізно, надто холодно і до того ж, не надто романтично.

Я знизав плечима.

— Це дорога, — сказав я.

— Дійдуть не всі, — закінчила вона, і ми усміхнулись одне одному. Тепло, приязно, прощально. Ми ніколи не будемо разом так, як я це колись уявляв. Але між нами залишиться ця розмова, цей вечір на чортовому колесі. І незмінність минулого додавала мені сил.

Київ, 23 березня, 2016 рік 

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спустошення» автора Дереш Любко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Епілог. Чортове колесо“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи