Розділ «Святослав Караванський ДО ЗІР КРІЗЬ ТЕРНЯ, або ХОЧУ БУТИ РЕДАКТОРОМ»

ЛЕГКО РАНИМИЙ чи ДІТКЛИВИЙ?

Серед галичан можна почути таке: “Який Ви діткливий!”. Це треба розуміти так: “Як Вас легко вразити!”, або віддати калькою “Який Ви легко ранимий!”. Живий варіянт, безперечно, найудаліший.

* * *

Редактор від Бога знайде у деяких галицьких формах потрібні йому синонімічні варіації.

24. ЗА ПЕРЕНАЗВУ “МОВНИХ ЛЕНІНГРАДІВ”!

Хто з нас не знає, що місто Ленінград після розвалу СССР стало Петербургом? Назва з іменем “вождя” не витримала проби часу. Але не всі ми, а надто молоде покоління, знаємо, що в нашій мові існують “мовні Ленінгради”, які з розпадом імперії зла треба б давно переназвати. Що це за “мовні Ленінгради”? – спитаєте ви. Це слова, які в період “дружби народів” мовознавці-вислугачі за вказівкою згори включили до словесного запасу української мови, замінивши ними нашу споконвічну лексику. Наприклад, жертвоприношення, землеробство, мовленнєвий етикет, показання свідків, правляча верхівка, посягання і десятки інших. До цих слів існують свої українські “Петербурги”, тобто корінні українські форми, що їх вилучено з ужитку поборниками “злиття мов”.

Розміри засмічення неукраїнською лексикою нашої мови ставлять під загрозу саме існування її як окремого лінгвістичного тіла, підживлюючи українофобську тезу про лексичну безпорадність нашої мови. Редакторам від українського Бога, свідомим лінгвоцидної практики минулого, треба без вагань заміняти “мовні Ленінгради” на українські “мовні Петербурга”.

ЧУДОВИСЬКО чи СТРАХІТТЯ?

Моя мати була родом з Чернігівщини. Будучи змушена силою обставин (в Одесі) вчити нас – своїх дітей – нерідної їй російської мови, вона завжди підкреслювала, що її рідна мова до 16 років життя була мова українська; і коли їй бракувало російських слів, вона не вагалася вживати українські. Серед цих слів я досить часто чув слово страхіття, прикладане до чудернацьки убраної людини або до фантастичного зображення на папері. Ніколи я не чув від неї слова чудовисько, яке культивували пророки “злиття мов”, і яке досі циркулює в мові українців. “Нормативні” РУСи УССР, перекладаючи російське слово чудовище, на перше місце ставили чудовисько, і лише на друге – страхіття. Цей мовний підлог повторюють і словники незалежної України. І це тоді, коли слова чудовисько не вживає жоден класик. Тільки страхіття. Правда, Іван Франко вживає слово чудовище, але це – залишки язичія, вплив якого на мову Каменяра годі заперечити. 11-томний СУМ, пояснює слово страхіття так: фантастична істота незвичайного страшного вигляду, страховище. Так само пояснено і чудовисько: жахлива фантастична істота; потворне страховище. Отже ці слова – синоніми. Тому, нерозумно робити з них два різних значенням слова, підсуваючи нам у формі чудовисько ще один “мовний Ленінград”.

ОБЩИНА, ОБЩИННИК чи ГРОМАДА, ЧЛЕН ГРОМАДИ?

Не можуть сучасні лексикографи дати собі ради з перекладом російського слова община. Перекладають так: община, громада. Слова община (поставлене на перше місце!) українська мова не знала – це примусовий асортимент. Перекладаючи далі палату общин, немецкую (болгарскую, русскую) общину, словники вживають слово громада, а вже родовую общину перекладають як родову общину. Чому? Яка тут логіка? А все упирається у невміння користуватися мовою. Мовляв, якщо не вживати слова община, то як тоді перекласти слова общинник та общинность? А чому ми мусимо вживане сьогодні лише в історичних розвідках слово общинник перекладати одним словом? А якщо сказати член громади? Щождо слова общинность, рідко вживаного і в наукових текстах, то йому в дуже рідкісних випадках вживання можна знайти відповідника у формі громадоцентричність.

СПЛАВ, ПЕРЕПЛАВЛЯТИ чи СТОП, ПЕРЕТОПЛЮВАТИ?

Публіковані в УССР до 1932-33 рр. словники перекладали російські слова сплав, плавити, переплавлять відповідно до реалій українського мовлення як стоп, топити, перетоплювати. І це був єдино правильний переклад згаданих лексичних одиниць на нашу мову. У словнику Грінченка та інших мовних джерелах не зафіксовано слова плавити (метали), тільки топити (метали). Отже, запроваджені у мовну практику в УССР слова сплав, плавити, переплавляти – це нічим не виправдане засмічення нашого мовного простору, яке відповідало імперській меті комуністичної верхівки створити міфічну спільноту – совєтський народ, де нам належала роль гарматного м’яса для майбутніх “визвольних” воєн кремлівських імпернаціоналістів. А коли це так, то наш святий обов’язок відкидати накидувану нам з такою метою лексику.

ВЛАСТІ чи ВЛАДА?

За “золотих” для нездар-мовознавців 1933-1941 років, вони пустили в обіг вкрадене в росіян слово власті. Цитую: “…і він вас у першому ж селі передасть властям” (Тютюнник Г.). Зараз важко сказати, чи так писав автор, чи це наслідок “редагування”. Хоч міг писати й автор, бо так учила школа. Редактор же від Бога мав би виправити цей текст так: “…і він вас у першому ж селі передасть владі”. Майже те саме, але своїми словами – без крадіжок.

* * *

Я здаю собі справу, що викорінювати прищеплюване десятиліттями не легко, а надто в умовах, коли “кадра” вчорашнього дня “стоїть на сторожі” своїх сумнівних здобутків, або просто не хоче відходити від засвоєних у школах минулого догм. Але нема на світі “нездобутих фортець”. Треба вчитися їх штурмувати.

25. МОВНИМ СМАКОМ ПО КАНЦЕЛЯРСЬКИХ ЩУРАХ!

Людські мови стало перебувають під впливом якихось чинників. Деякі з цих чинників – корисні, деякі – ні. До некорисних чинників треба віднести вплив канцелярії на мовну стихію. Канцеляризми роблять із живої мови канцелярське язичіе, а ми – ні гадки собі – послуговуємося цим язичієм, не усвідомлюючи, що язичіе – це свого роду короста на тілі мови. У своєму мовленні ми за всіх оказій уживаємо слово обов’язково, коли можна сказати будь-що, хай там що, кров з носа, полюбляємо штамп без всякого сумніву, де можна вжити так і знай (він без всякого сумніву програє = він, так і знай, програє), вдаємось до слова неможливо, коли можна сказати годі (неможливо описати = годі описати). Одним словом, пускаємо з уст канцелярських щурів.

Канцелярські щурі дуже від’ємно позначаються на мові художніх творів. Написаний у канцелярському ключі твір не може викликати естетичної насолоди у підкутого читача. Тому Редактор від Сонця має, де треба, безжалісно виполювати канцелярський бур’ян.

ЗА ВЕЛИКОГО БАЖАННЯ чи ДУЖЕ ХОТІВШИ?

Пише публіцист “…Президент навіть за великого свого бажання не міг “виховати” собі наступника…”. Помилиться той, хто скаже, що публіцистика не література, і там Редакторові нема що робити. Публіцистика саме і є та царина мовного простору, яка сприяє поширенню канцелярських штампів. Публіцистику – газети й журнали – читають мільйони, і читане закарбовується у пам’ять цих мільйонів, з числа яких виходять і письменники, і мовознавці, і літературознавці, і викладачі-мовники. Тим-то канцелярські штампи і “заволодівають масами”. Тож і публіцистам треба думати над мовою і не цуратися помочі редакторів. А Редактор наведене вище переробив би так: “…Президент, навіть дуже хотівши, не міг “виховати” собі наступника…”.

ЗА ЯКОЇ чи КОЛИ?

Закохання у канцеляризмах доводить деяких авторів до того, що вони геть чисто забувають людську мову і вдаються до штучної шварганини. Пише ще один любитель канцелярщини: “…настав кінець системи, за якої влада належала злодіям…”. Чи ж не простіше й дохідливіше сказати: “…настав кінець системи, коли влада належала злодіям…”?

ПРИЧОМУ чи І ТО?

Деякі породжені канцелярською мовою лексичні одиниці так “уїлися” в нашу свідомість, що навіть письменники, і то визнавані непересічними стилістами, не можуть без цих одиниць обходитися. Пише відомий автор: “Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, причому зашила сировою ниткою” (Г. Тютюнник). У цій мовній конструкції цілком на місці був би наш місткий мовний зворот – з двох коротеньких слівець! – і то: “Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, і то зашила сировою ниткою”.

ДИВЛЯЧИСЬ ДЕ, ДИВЛЯЧИСЬ КОЛИ чи ЯК ДЕ, ЯК КОЛИ?

Кальковані канцеляризми мають ту ваду, що вони переважно довші від своїх здебільшого російських прототипів, і тому досить незграбні. А жива мова у багатьох випадках має коротші й місткіші синоніми до калькованих ідіом. Це можна проілюструвати на формах, наведених угорі. Мимовільний користувач кальками (бо так його вчить школа, словники, підручники) може висловитися так: “Охочих, дивлячись коли, буває від кількох до ста осіб”. Цю задовжену фразу можна спростити так: “Охочих, як коли, буває від кількох до ста осіб”.

ЯКИЙ ЗАВГОДНО, ДЕ ЗАВГОДНО чи ХОЧ ЯКИЙ (БУДЬ-ЯКИЙ), ХОЧ ДЕ (БУДЬ-ДЕ)?

До калькованих канцеляризмів належать і форми який завгодно, де завгодно, коли завгодно тощо. Сказати, що ці форми неукраїнські не можна, але їхнє тотальне переважання у мові сучасників над цілим рядом живих синонімів бере початок від часів, коли кремлівські самодури наближали нашу мову до євразійських стандартів. Любов до цих канцеляризмів з боку євразійців можна пояснити структурною близькістю наведених зразків до форм какой угодно, где угодно, кто угодно тощо. А українська ж мовна стихія знає цілий ряд синонімів до згаданих форм, які аж ніяк не поступаються канцеляризмам, культивованим поборниками “зближення мов”. Першими суперниками “зближеної” лексики є звороти хоч який, хоч де, хоч коли, хоч хто – часом удвічі коротші від плеканих форм (хоч де – два склади, де завгодно – чотири): “Почув би ти, що Шпак розумний каже, – Завидно стане хоч кому” (Л. Глібів). Іноді згадані звороти виступають у поширеній формі який хочеш (хочете), де хочеш (хочете), коли хочеш (хочете): “Я не така людина, кого хочете поспитайте…” (М Коцюбинський). Сучасний автор напише “…кого завгодно поспитайте…”. Крім цих, поширених у живій мові зразків, наша мова послуговується і зворотами будь-який, будь-де, будь-коли тощо. Пише майбутній лавреат літературних премій “Я берусь довести якими завгодно засобами… що…”. Чи ж не краще сказати “Я берусь довести будь-якими засобами…”? Хто має мовний смак, озовіться! Можливі в нашій мові, а надто в поезії, і перевернуті звороти, наприклад, де-будь, що-будь, який-будь. Вибір – вічний антипод стандартизації. Стандартизація мови, і то з прицілом на зближення мов, на ділі уодноманітнює, канцеляризує, знегострює і знебарвлює наші художні тексти. Редактор же має поборювати стандартизацію, як тяжку мовну хворобу.

26. В НАУКУ ДО МОВНОГО СМАКУ!

Легкість та взаємопритертість словесних форм наша мова завдячує мовному смакові сотень поколінь мовців, які виробили лексичну палітру української мовної стихії. Наслідок “праці” цього незбагненного смаку можна наочно бачити на широкому різноманіттю нашої лексики. Справді, чому ми на море зеленого кольору кажемо зелень, а на барву неба – блакить?; на океан чорного тону – чорнота, а на рясноту жовтих барв жовтизна або жовтина? Чому не кажемо зеленизна, або чорнизна, або жовтота, або блакитизна? Мабуть, мовний смак наших предків вибрав із словесних варіянтів саме ті, які ми і вживаємо сьогодні. Отже, мовний смак це та мовотворча категорія, якій ми завдячуємо виробленість і красу нашої мови. Але процес творення лексики ніколи не припиняється. Тому наші сьогоднішні словесні пошуки так само потребують контролю з боку мовного смаку.