Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

— Так! Аналіз робили ви особисто.

— Проходьте. Решту товаришів прошу розійтись.

Калікіна посадили в крісло.

— Раніше кров здавали?

— Що?

— Донором коли-небудь були?

— Не доводилось.

— А непритомнієте часто?

— З якого дива?

— Чого так дивуєтесь? Непритомніють не лише дамочки.

Змоченим у спирт тампоном фельдшер протер Касяну палець і клацнув схожою на кулькову ручку голкою. На пальці у Касяна з'явилась цятка крові.

В цей час двері до кімнати розчинилися, і на порозі став закутаний по самісінькі очі Ворожейкін.

— Дуже добре, що я вас знайшов, Касяне Миколайовичу, — прохрипів він крізь кашне. — Вас викликає консул. Він зараз в Лонгірі. Через півгодини знову дзвонитиме. Приходьте до консульства, прошу вас.

— Прийду, як тільки здам кров, — сказав Калікін і, поглянувши на фельдшера, додав: — Беріть, беріть, поки мені її не зіпсували.

— Я вас почекаю, — промовив Ворожейкін. Голос у нього остаточно пропав, проте рішучості, здається, додалося. — Я чокатиму в коридорі.

— Ворожейкін, ви встигнете зайти до отоларинголога, — порадив фельдшер, замикаючи двері на защіпку. Однак до кімнати одразу ж вимогливо постукали. — Це Ніна Павлівна, — пояснив фельдшер.

Журавльова зайшла бліда, невидючим зором оглянула амбулаторію, підійшла і стала біля вікна. Знайшла в кишенях халата пачку «Біломора» і, переконавшись, що вона порожня, зім'яла, жбурнула у кошик. Фельдшер подав їй цигарку. Вона покрутила її в пальцях, зламала, зібгала в кулаці, простогнала.

— Навіщо я стала лікарем?!

— Ну що ти, Ніночко, заспокойся, — старий говорив так, ніби звертався до дочки. Адже не перший випадок. Скільки ми з тобою цих рваних, ножових, штикових бачили-перебачили. Пам'ятаєш, під Себежем?

— То був фронт! — крикнула Журавльова. — А тут?..