Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

— Я радий, що ти заспокоїлась, Ін, — сказав Ролф. — А веселіше від того, що за Веллсундом буде мис Ліннея.

— А там і Грен-фьорд, і Баренцбург, — посміхаючись, сказав Касян.

— Ти дійсно пропонуєш зайти в Баренцбург? — поцікавився Ролф. — Адже база загону в Лонгірі.

Касян поглянув на карту.

— Загін, якщо він хоче вціліти, повинен базуватися в глибині острова. Так що поки ми не з'ясуємо, де загін Ролл Люнда, пропоную зайти в Баренцбург і роззирнутися. Не забувайте, що німці повинні скоро залишити острів. Пам'ятаєте, що говорила Гіта. До того ж у Баренцбурзі є одна шахта. Стара, всіма забута. Коли почалася війна, ми півмісяця носили туди валянки, кожухи, масло, цукор, чай, сухарі і ще багато чого іншого… Ні, в Баренцбурзі не пропадемо.

— Ти думаєш, що ми можемо і не зустрітися з загоном? — спитав Ролф.

— Все може бути. Німці поки що не розбиті і вони на острові. А ти не вішай носа, красуне, — промовив Касян, легенько торкнувшись кінчика носа Інгрід, — Все буде добре.

Інгрід жарт сподобався.

— Ролфе, він знову говорить якось незрозуміло. Він жартує, так?

— Тобі він подобається? — сам того не бажаючи, запитав Ролф.

— Він?.. А що, він може сподобатись, він — мужчина.

Останні слова Інгрід потонули в гуркоті, що зненацька упав на спокійне, все в пастельних мазках море. Гуркіт накотився на камінну стіну берега — повернувся до човна стоголосою луною.

— Що це? — побілілими губами спитала Інгрід, кидаючись до Касяна. Схопила його за руку і сховала обличчя за плече.

— Схоже на залп із крупного калібру, — пояснив Касян коли гуркіт затих. — Під Мурманськом кораблі підтримували паші атаки… Та ви не бійтесь, це десь дуже далеко.

— Ти думаєш, це німецькі кораблі? — спитав Ролф.

— Заспокойся і не лякай людей, — він показав очима на Інгрід. — Якщо вони і стріляють, то не по нас. Піди поглянь, може, що видно.

Ролф, а за ним і Інгрід вийшли з рубки. Довго стояли, прислухаючись до тиші, що порушувалась лише розміреним татаканням мотора й криками переляканих чайок. Вони чокали на нові залпи, проте їх не було.

— Ідіть сюди, — покликав їх Касян. — Я згадав. Таке я вже чув. Це не гармати. Це отелився льодовик.

— Тепер уже і я не розумію, що ти кажеш, — розвів руками Ролф.

— Тут десь є глетчери, що виходять до моря. Вони сповзають у воду і одколюються. От у цей момент і гримить, розумієш?