Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

— Хто такі будете? — спитав неголосно.

— Осмунд! — закричав раптом Ролф і кинувся обнімати бороданя.

— Ролф, друже мій, тебе не впізнати!

— Тебе теж… Ця твоя борода збила мене з толку.

Вони радісно стискали один одного в обіймах. Партизани, що надійшли ближче, посміхалися, весело жартували, перемовлялися. Касяна теж сповнювало почуття радості. Все складалося добре. Вони досягли мети, і можна сподіватися на повернення до своїх. Тепер дорога відкрита. Ці славні хлопці не відмовлять, дадуть провідника… Фінмарк — партизанський край, а за ним, на північному сході, під горою Карриквайвіш, його рідна дивізія. Там чекають вістей від групи Боярова.

— Осмунд, це Ін… Інгрід Крістіансен. Ти повинен пам'ятати її… А це Кассій-Ян, росіянин. Він мій брат! Як Людвіг, розумієш?

Він усе розумів, цей світлоокий усміхнений чоловік. Повторюючи: «Чув про вас, Ін… Чув…» — потис дівчині руку. Потім підійшов до Касяна і мовчки обняв його. Ролф був до краю схвильований. Так як учинив зараз Ніссен, міг учинити тільки рідний батько. Коли в норвезькій сім'ї стороннього називали братом, це багато важило.

— Ми тут прихопили одного з охорони «Вікінга», — сказав Ролф, згадавши про бранця. — Він повинен знати, що замишляють проти вас окупанти. Як його, Ін?

— Шлезінгер… Отто Шлезінгер…

Обер-лейтенант мовчки лежав на задньому сидінні і чекав, як поведеться з ним доля. Хотілося зірватися і бігти. Хай стріляють, хай уб'ють. Але зв'язаний не міг навіть поворушитись. Тим часом прочинились дверцята і до машини зазирнув Ніссен. Їх погляди зустрілися. Партизанський ватажок дивився на обер-лейтенанта в цікавістю, проте без злоби.

— Норвезькою володієте?

— Погано…

— Англійською?

— Так… О-о, англійською я володію добре, — захвилювався бранець.

— Він навіть лається англійською мовою, — зауважила Інгрід.

— Англійська мова моя рідна… Друга рідна мова, — поспішив сказати обер-лейтенант Шлезінгер.

Ніссен якось загадково посміхнувся і, звертаючись до Інгрід, сказав:

— Той, кого привезла фру Улл, марив і теж… лаявся, як справжній англієць.

— Осмунде, чи значить це, що мати дісталась сюди щасливо? — спитав Ролф.

— Скелю підірвали одразу ж після того, як вона переступила поріг панюго дому. Вона зараз з Мартою. Ти скоро побачишся з нею… І так, гер обер-лейтенант, нам, здається, є про що поговорити з вами.