Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

— Що ти хочеш робити? — погаслим голосом запитала вона.

— Як обіцяв, дзвонити в Глом-фіорд.

— Правда, ти можеш це зробити? Це тебе ие обтяжить?

— Ну, крихітко моя, які можуть бути розмови, коли йдеться про твій спокій і душевну рівновагу. — Зняв трубку і почав набирати помер.

Інгрід різко підвелась з крісла, але одразу знову сіла, так ніби не тримали ноги.

— Тобі недобре?

— Ні-ні, — сказала, збираючи на тацю чашечки. Потрібний абонент не відповідав, і обер-лейтенант заходився крутити диск знову.

— Чи варто турбувати ваш пост? Пополудні буде автобус. Можливо, інша приїде. Адже вранці прийшов той, що з Глом-фіорда виїхав серед ночі… Мабуть, я марно хвилююсь.

Шлезінгер якось загадково посміхнувся, поклав апарат їй на коліна і знову набрав номер.

— Спочатку ми додзвонимось у відділ Енке, спитаємо, може, йому щось відомо.

Інгрід дивилася на нього очима, в безкраїй блакиті яких народжувався жах.

— Майора Енке… Шлезінгер… Як немає? Поїхав? Куди?

Почувши відповідь, обер-лейтенант затерп, на обличчі майнула хвороблива посмішка людини, що ось зараз, у цю хвилину, втратила все, що мала раніше. Плечі обвисли, рука з трубкою поповзла донизу.

— Що з тобою, любий?

Шлезінгер не відповів. Лице від шиї почало багровіти, наливатися кров'ю, неначе на гостя навалилась величезна брила. Очі стали скляними, рот широко розкрився, він ніяк не міг продихнути. Злякавшись, що обер-лейтенанта вхопить апоплексичний удар, Інгрід раптом сказала:

— Пробач, я сказала неправду… То не молоко приносили, то був Енке. Він від'їздив і приходив прощатися.

— Е-е-енке!? — зрештою видихнув Шлезінгер.

— Так, приходив сказати, що їде у Глом-фіорд, а лице було таке, ніби прощався навіки. Старий дивак, усе страхав мене своїми розмовами про весілля. Уявляєш, хотів на мені одружитися.

Обер-лейтенант зірвався з крісла. Столик похитнувся. На підлогу полетіли чашки, цигарки.

— Що ж ти… — заревів він. — Що ж ти мовчала?!