Розділ «ОПОВІДАННЯ»

— Їм не задушити нас, народ неможливо задушити! Думайте, товариші! Думайте, солдати! Не давайте задурманити себе…

Тридцять один рік тюремного ув'язнення — такий вирок винесли «судді» панської Польщі комуністові Новаку. Хто зна, як склалася б дальша доля в'язня люблінської фортеці. Можливо, товариші влаштували б йому втечу і Ягель повернувся б у ряди підпільників, а могло статися, що в кам'яних казематах і карцерах так і згоріло б життя комуніста.

Як всі мужні, сильні волею люди, Терентій Новак не звик покірно схилятися перед долею. Чутки про напад фашистської Німеччини на Польщу, про наближення гітлерівців до Любліна просочилися крізь граніт кріпосних мурів. Новак та інші політв'язні підняли заколот, висадили фортечну браму, а за воротами тюрми почули грім канонади. То поспішали воїни Червоної Армії, щоб взяти під захист своїх єдинокровних братів, західних українців та білорусів.

Рідна Новакова Гоща вітала їх червоними знаменами. Волиняни обіймали визволителів, простих радянських хлопців у гімнастерках, з мозолястими робочими руками. Але ще немало довелося потрудитися Ятелю, перш ніж здійснилася, нарешті, його мрія сісти за книги. Він ділив поміщицькі угіддя, створював сільські Ради, організовував владу народну. Його бачили на робітничих зібраннях у Рівному, на сільських мітингах, у маєтках, що передавалися під клуби та школи.

В ті дні Терентій Федорович вперше побував у Києві. На Народних зборах, що відбулися у Львові в 1939 році, його і його друзів земляки уповноважили передати просьбу Верховній Раді УРСР прийняти їх, західноукраїнських трудівників, у радянську сім'ю. Повернувшись додому, він тепер вже міг подумати і про навчання. Його прийняли у педагогічний інститут. Та не судилося збутися давній мрії. Почалася війна.

В дерев'яному будинку, що й понині стоїть на околиці Новограда-Волинського, Терентій Новак передав свій партійний квиток, посвідку депутата Ровенської міськради та інші особисті документи секретареві Ровенського обкому Василю Андрійовичу Бегмі. Вони обнялися на прощання. Обком від'їздив на схід, а Новак повертався в Рівне, де вже кілька днів хазяйнували гітлерівці. Він ішов туди зі спеціальним завданням партії, з тією ж підпільною кличкою Ятель, котру носив раніше, з тим же пістолетом у кишені, що вірно служив йому у минулому. Було йому тоді двадцять дев'ять років.

… Двері кабінету розчинилися без стуку. На пором стояли гестапівці з автоматами напоготові. Молодий офіцер, стрельнувши швидким поглядом по кімнаті, запитав:

— Ви єсть Новак?

— Ні, пане лейтенант, ви помилилися, — спокійно відповів Терентій Федорович. — Он там, у кінці двору, будинок стоїть, бачите? — Він показав рукою у вікно. — Підійметесь на другий поверх, ліворуч будуть двері. То і є кабінет директора фабрики Новака.

Ні про що більше не розпитуючи, гестапівці поспіхом вийшли в коридор. Офіцер на ходу розстебнув кобуру. Будівля, до якої Новак спровадив гестапівців, не мала нічого спільного з фабрикою валянків. Там якісь новоспечені «підприємці» варили із меляси мармелад. У розпорядженні Новака залишалися лічені хвилини. Він вихопив із шухляди дві гранати «лимонки», запхнув у кишеню і швидким кроком попрямував на фабричне подвір'я. На його щастя, біля паркана стояв чийсь велосипед — скочив на нього, виїхав за ворога і щосили натиснув на педалі. Він знав у місті кожен дім, кожну вулицю. Ще підлітком працював у Рівному «тормінатором» — учнем лимаря в майстерні поляка Василевського, де виготовляли сідла та кінську збрую. Потім — комсомол… Партія… Явки і паролі… Слизькі стіни камери одиночки… Нічні допити, гумові палиці, холодний карцер…

Під боком у імперського комісара гауляйтера Еріха Коха, у заповненому гестапівцями, солдатами й офіцерами вермахту місті, розгортала бойову діяльність підпільна комуністична організація, створена Ягелем. Штаб підпілля містився на вулиці Хмільній, у приміщенні фабрики валянків, гребінців та щіток, куди зумів влаштуватися директором Новак. Він і його друзі, комуністи й комсомольці, згуртовували патріотичні ланки на підприємствах, в установах, а також у селах Гощанського, Клеванського, Корецького, Тучинського та інших районів.

Коли гестапівці увірвалися на фабрику з наміром заарештувати Новака, вони й гадки не мали, що він — керівник одного із загонів підпілля. Причиною «візиту» гестапо була випадковість: таємна поліція отримала відомості про те, що сестра Новака допомагала військовополоненим перебиратися в ліс до партизанів. Однак Терентій Федорович розумів: справа не обмежиться розшуками його сестри. Він передбачав, що прийдуть і за ним. Проте не думав, що прийдуть так скоро, і навідався на фабрику востаннє, аби знищити деякі папери. Витримка не зрадила його і тої миті, як побачив на порозі кабінету зловісні постаті в чорних мундирах.

Вислизнувши з рук гестапівців, Ятель щез у лабіринті ровенських вулиць. З фабрикою валянків було покінчено, Новак перейшов на нелегальне становище.

В окупованому Рівному знову зійшлися шляхи давніх товаришів по боротьбі, депутатів Народних зборів у Львові, Терентія Новака, Ольги Солимчук, Федора Кравчука, колишнього політв'язня люблінської фортеці Івана Луця, його мужньої подруги Настки Кудеші, Прокопа Кульбенка, Олександра Гуца. До них приєдналися командири й політпрацівники Червоної Армії — Микола Поцілуєв, Віталій Поплавський, Федір Шкурко, Володимир Соловйов. Ця група складала ядро підпільної організації, законспірований центр, що спрямовував і координував дії бійців невидимого фронту.

На вулиці Першого травня стояла збита з дощок невелика хижа, в якій раніше продавали печений хліб. З приходом фашистів хліб зник, хижа запустіла. Ось у цій «дачі», як називали підпільники халабуду, Новак і знайшов притулок на перший час. Звідси йшли в райони зв'язкові, сюди доставлялась інформація і добуті відомості про ворога, тут при тьмяному світлі каганця обговорювалися операції, які здійснювалися потім підпільниками.

… Якось уночі ровенчани почули грім вибуху, стрілянину, що долинала з боку військового містечка, де колись стояли польські жовніри, а під час фашистської окупації там розташувався один із тилових штабів гітлерівців, замаскований під вивіску «Рістунгінспекціон-Україне». Як потім стало відомо, підпільники простежили, що в двоповерховому будинку, який стояв скраю військового містечка, де кілька років тому закривавлений Новак в вікна промовляв до солдатів у конфедератках, щовечора збиралися німецькі офіцери і допізна засиджувалися над величезною картою.

Новак і керівник розвідки підпільної організації Федір Шкурко вивчили підходи до будинку, спланували, з якого боку завдати несподіваного удару. Наступної ночі Микола Поцілуєв пострілом з пістолета прикінчив вартового. Олександр Яремчук, який працював у місті шофером, жбурнув у вікно другого поверху протитанкову гранату…

Ще не стихли у місті розмови про цей випадок, як нова подія стривожила окупантів. У поїзді, що йшов маршрутом із Рівного в Польщу, стався вибух і спалахнула пожежа в поштовому вагоні. Вагон був напханий посилками, які відправляли у фатерланд фашистські вояки. Служба СД з'ясувала: у двох чи трьох посилках містилася вибухівка. Результати розслідування нагнали страху на чиновників міського поштамту. Там щодня накопичувалося безліч ящиків із награбованим добром, і в кожному з них гітлерівцям уже ввижалася «пекельна машинка». Відправку посилок гестапо припинило, кожен ящик розкривали, шукали міну уповільненої дії. По відомству зв'язку було віддано суворий наказ не приймати посилок ні від кого, перш ніж буде перевірено вкладання. Потік награбованого у Німеччину різко загальмувався. «Гостинці» із годинниковим механізмом, здані підпільниками на пошту в посилках на вигадані адреси в Німеччині, зробили свою справу.

В той час, коли Ятель був для всіх у місті, окрім найближчих друзів, «паном директором фабрики», довелося йому якось побувати на параді у крайового комісара Беєра. Звичайно, і сам оберштурмбанфюрер СА доктор Вернер Беєр, і його заступник Бот далекі були від думки, що на таємній нараді присутня людина, за арешт якої шеф ровенського гестапо обіцяв своїм підлеглим залізні хрести й позачергові звання. А тому крайовий комісар, заклопотаний проблемою поновлення роботи міських промислових підприємств, викладав свої міркування цілком відверто. Так Ятелю наперед стало відомо, що Веєр домовився з есесівцями, аби використати військовополонених радянських бійців і командирів як безкоштовну робочу силу на місцевих заводах і фабриках. Йшлося про людей з певним фахом. Як тільки у ровенський табір для військовополонених завітали вербовщики, «спеціалістів» виявилося чимало: підпільна група табору, попереджена заздалегідь, робила все необхідно, щоб якомога більше полонених вирвати з-за колючого дроту. І пізніше, коли сотні врятованих опинилися на підприємствах, коли підпільники почали виводити їх групами у партизанський ліс, так ніхто з них і не взнав, кому само мусить завдячувати своїм життям.

На тій же параді почув Терентій Новак ще дещо. Стояв у місті завод, котрий раніше не привертав до себе уваги підпільників, — в цехах там різали якісь цурки. Беєр оголосив, що бере цей завод під особистий нагляд, бо підприємство дає продукцію для армії. Виявилося, що дерев'яні цурки мали для транспортної служби гітлерівців вагу золота. Брак бензину змусив фашистів перевести значну частину військового автопарку на газогенераторні двигуни. Завод у Рівному став базою пального. Нікчемних, здавалося б, цурок військове інтендантство вимагало в необмеженій кількості.