Розділ «ОПОВІДАННЯ»

Симоненко не обмежується нападом на об'єкти залізниці. Ось перелік деяких наших втрат після його акцій. Вбито 24 учасники каральної експедиції з підрозділів СС та жандармерії. Під час наскоку на батальйон залізничної варти на 118-му кілометрі (під Ніжином) знищено 43 солдати угорського корпусу. В сутичці з кавалеристами СС поблизу села Червоні Партизани збройною бандою захоплено 35 стройових коней з амуніцією й ліквідовано 6 солдатів.

Донесення нашої агентури, а також численні факти свідчать про загрозливу обстановку. Спостерігається постійне кількісне збільшення груп, якими верховодить Симоненко. Внаслідок більшовицької агітації серед населення до лісу йдуть мешканці багатьох сіл, особливо молодь. Поповнюються групи Симоненка й за рахунок колишніх військовополонених, за що, безперечно, вина лягає на поліцейську службу. Сам Симоненко поводить себе вкрай нахабно і з демонстративним зухвальством. Дуже часто в супроводі малочисельної охорони з'являється в населених пунктах, виголошує перед жителями більшовицькі промови, тероризує чинів місцевої допоміжної поліції, відкрито, без перешкод роз'їжджає вдень на легковій машині «опель-капітан», захопленій в знищеного ним чиновника німецької цивільної адміністрації.

Потрібні термінові й суворі каральні заходи. Домогтися позитивних наслідків, спираючись при цьому на шуцманшафт і польову жандармерію, неможливо. Їхня слабка боєздатність не відповідає важливості завдання. Необхідне втручання армії, а також військ СС…»

Згадуючи в донесенні про знищені мости, штурмбанфюрер СС свідомо зменшив результати партизанської операції. Народні месники першотравневої ночі підняли в повітря й спалили набагато більше мостів, ніж про це заявляв штурмбанфюрер Дітц. Бо Микола Симоненко і його друзі діяли в одній, «відведеній» для них зоні, а, крім них, напередодні Першотравня в кількох районах одночасно нанесли удар по мостах що два партизанські загони, якими командували сержант-кавалерист Олександр Шевирьов та юнак із села Кобижча Михайло Дешко.

Та все ж, навіть напустивши добрячого туману в своїй інформації, Дітц мав підстави бити на сполох. І стривожився б ще більше, якби йому стало відомо й про те, чого він не знав. Саме в ті дні у тил ворога в районі Носівки прибув посланець ЦК КП(б)У Яків Овдієнко. З його допомогою комуністи Носівського району розгорнули роботу по об'єднанню розрізнених збройних груп і загонів. Під Ніжином народжувалося партизанське з'єднання «За Батьківщину!», штаб якого намічав здійснити найближчим часом ряд бойових операцій проти ворожих гарнізонів на комунікаціях, на залізничних станціях Ніжина, Бобровиці, Бахмача і навіть Києва.

Три загони молодого з'єднання, поповнюючись бійцями, що прибували з міст і сіл Чернігівщини, Київщини, зі степової Полтавщини, перетворювалися на міцно спаяні дисципліною, створені за армійським зразком батальйони.

Командиром одного із батальйонів було призначено Миколу Симоненка.

З'єднання «За Батьківщину!» діяло на бідній лісами, напівстеповій частині Чернігівщини, густо посіченій дорогами, насиченій населеними пунктами, залізничними станціями. Відчувши неабияку небезпеку, окупанти вирішили кинути в партизанський район спеціальні каральні частини. Вночі, крадькома, на станціях Ніжин і Бобровиця висадилися з ешелонів війська в складі кількох полків вермахту, полку фінських шуцкоровців і мотомеханізованого загону есесівців.

Під натиском карателів, що наступали у взаємодії з авіацією, танками й артилерією, партизани з боями відходили до лісової пустотні між Десною й Дніпром. Відбиваючись од гітлерівців, стріляли саморобними патронами. Снаряди переробляли на міни. Витоплювали тол з авіабомб.

Батальйони народних месників обростали пораненими. Медикаментів не було. Не було й продовольства. І не було зв'язку з Великою землею.

Капітана Пушкова вдосвіта викликали до генерала. Начальник УШПР стояв біля карти, що займала півстіни. Пушков простежив поглядом за рукою генерал-майора Строкача, яка, ковзнувши по карті, завмерла біля невеликого кружальця з написом «Ніжин». Тимофій Амвросійович Строкач коротко пояснив капітанові, в чому справа. З розвідувального управління Генштабу армії годину тому передали шифровку, яку армійські радисти прийняли з Чернігівщини. Послала шифровку в ефір рація офіцера-розвідника, який уже кілька місяців виконував завдання в тилу гітлерівців. Шифровка сповіщала, що крупне з'єднання радянських партизанів, яке налічує у своїх загонах кілька тисяч бійців і носить ім'я «За Батьківщину!», вже багато днів веде тяжкі, виснажливі бої з каральними військами фашистів. У партизанів не вистачає зброї, кінчаються боєприпаси, поранені вмирають, бо немає медикаментів. З'єднання прохає допомогти.

В Українському штабі партизанського руху про з'єднання «За Батьківщину!» чули вперше. Ускладнювалося все ще й тому, що, згідно відомостей військової розвідки, офіцер, який передав шифровку, начебто загинув за тиждень до того, як було одержано цю радіодепешу…

— Не виключено, що радіограма — провокація гітлерівців, — сказав генерал Строкач. — Таке може бути, не вам, капітане, це пояснювати. Ну, а якщо справді з'єднання «За Батьківщину!» існує, бореться, стікає кров'ю? Загалом ситуація досить неясна. Тому наказувати вам летіти я не маю права. І все ж летіти треба… Вирішуйте, але повторюю: може, доведеться летіти на вірну загибель.

— Я полечу, — сказав Пушков. — Не вперше.

— Одно можу обіцяти тобі, капітане, — Строкач поклав долоню на плече Пушкова, — коли зв'язок налагодиш із ними й повернешся, свій орден Червоного Прапора пристебну тобі…

Наступної ночі над лісом, що розкинувся побіля Десни, загув мотор літака. Розпустилися в чорнильному небі й попливли вниз куполи парашутів. Пушков і радист приземлилися вдало. Та не встигли вони поскидати автомати й рацію — їх оточили. Капітан розгледів у темряві німецькі мундири, смикнув з кобури пістолет. Озброєні люди кинулися до них, схопили і… почали підкидати вгору. Приглушене «ура!» прогриміло лісом і стихло. І Пушков зрозумів, що він — серед своїх, що німецькі шинелі то трофейний партизанський одяг. Люди, які обіймали його та радиста, сміялися й плакали.

Через кілька днів на аеродром, обладнаний партизанами з'єднання «За Батьківщину!», прибули перші транспортні літаки.

Генерал-майор Строкач дотримав слова. До нагород капітана Пушкова приєднався ще одип бойовий орден. Звістку про це він отримав по рації. В тій же шифровці начальник УШПР поздоровляв і партизанського комбата Миколу Симоненка, його тож було нагороджено орденом Червоного Прапора.

Ще перед тим, як прибув до партизанів Пушков, Микола Симоненко з групою бійців здійснив на залізниці Ніжин — Носівка операцію, про яку згодом через повідомлення ТАРС дізналися всі радянські люди… Він підстеріг фашистський бронепоїзд «Адольф Гітлср», збудований у Німеччині й переправлений по магістралях у район дій з'єднання «За Батьківщину!». Потужний сухопутний панцирник, оснащений артилерією, крупнокаліберними кулеметами, мінометами, курсував по залізниці, засипаючи навколишні села кулями й снарядами. Партизани заклали під рейки кільки авіабомб, і паровоз перетворився на купу металу. Сталева фортеця з пекельним гуркотом сповзла з насипу, розпорюючи землю й шпали, ламаючи, мов тріски, рейки. Гітлерівці з обслуги «Адольфа Гітлера», що лишилися живі, оборонялися довго й уперто. Падали під кулями партизани. Симоненко і командир підривників Микола Пісоцький повели бійців в останню атаку й заволоділи бронепоїздом. З нього зняли гармати, вивантажили боєприпаси, гранатами й вогнем знищили все, що можна було…

А ще раніше захопив Микола Симоненко з кількома партизанами состав із пасажирських вагонів. Стріляючи з маузера, комбат вскочив у купе. На підлозі лежав забитий оберст. Кілька автоматників, що охороняли його, відстрілювалися з тамбура. Їх прикінчили гранатами. Біля мертвого офіцера підібрали важкий шкіряний портфель. Той портфель було відправлено за лінію фронту з першим літаком, що приземлився на партизанському аеродромі. Капітан Пушков згадав, що в радіограмі, одержаній після тієї операції, генерал Строкач просив негайно повідомити прізвище партизанського командира, який очолив операцію по знищенню бронепоїзда «Адольф Гітлер», а також водив бойову групу на розгром состава, де було захоплено портфель з документами.