Розділ «ОПОВІДАННЯ»

Десь аж у сьомій чи у восьмій сотні карток, коли в Шварца вже ряботіло в очах від прізвищ, імен, дат народження, він, нарешті, відклав убік два сині папірці й полегшено зітхнув, відкинувшись у кріслі. А за чверть години до кабінету ввели двох чоловіків. Шварц упізнав їх одразу. Задоволений від того, що нудна процедура копирсання в паперах скінчилася, комендант зволив навіть пожартувати:

— О, порушники спокою! Ну як, у Бургвайде вас провчили палицями добро? Відбили охоту зчиняти бійки?

В'язні мовчали. Смикаючи скаліченою осколком рукою, помічник коменданта зловтішно поспішив доповісти:

— Не допомогла їм наука. Сьогодні вони знову побили прибиральника. — Руді показав на Бунелика. — Ось цей шпурнув черевиком йому в обличчя, а цей, — кивнув на Кисельова, — розірвав йому вухо.

Стефан Шредерс стояв за спиною Шварца: в його обов'язки входило оглядати в'язнів перед відправкою з табору на підприємство. Комендант повернувся до лікаря.

— Ви й тепер маєте намір заступатися за них?

— Ні, — насупився Шредерс. — Тепер бачу, гер комендант, ці типи безнадійно несправимі.

Шварц задоволено підняв палець.

— Ви починаєте набиратися розуму, лікарю. — Він холодно поглянув на Кисельова та Бунелика. — Будете працювати, то забудете про дурість. Ми вміємо укоськувати непокірних. Ви невдоволені?

— Ми заявляємо протест, — сказав Кисельов.

— Що він сказав? — підвівся Шварц.

— Він сказав, що ви вгадали, — переклав Бунелик. — Ми не погоджуємося працювати.

— Що?! Очі Шварца палилися кров'ю, обличчя повільно кам'яніло. — Російські свині!.. Ви відмовляєтесь працювати?

— Відмовляємось, — твердо проговорив Бунелик. — Нам невідомо, куди нас відправлять. Але більшість підприємств, куди примусово вивозять людей з табору, працює на військову промисловість. Якщо нас повезуть на одне з таких підприємств, цим буде порушено міжнародні угоди про військовополонених та інтернованих.

— Он як! Ви знаєте міжнародні закони? Чудово! Але ви, мабуть, ще не знаєте, що таке гестапо. Руді, в машину їх!

Бунелика та Кисельова повезли до міста. Штовхаючи їх пістолетами під боки, есесівці повели обох у мурований підвал якогось сірого будинку. Поставили там обличчям до бетонованої стіни. Товстопикий офіцер із значком-свастикою в петлиці посміхався:

— Чогось ліпшого запропонувати не можу. Прошу вас, не ворушіться, не розмовляйте. Руки тримати над головою. Носами мусите впиратися в стіну. Ось так…

За спиною Бунелика й Кисельова стукнули важкі двері. Офіцер вийшов, у підвалі залишився солдат-есесівець. Він сидів на лавці, мугикав пісеньку і час від часу нагадував про себе окриком:

— Вище руки! Не ворушитися!

Десь одноманітно капала з крана вода. Минали хвилини, години. Вони все стояли. Тіло наливалося свинцем, руки німіли. Есесівця змінив інший.