Розділ «ПІДЗЕМНИЙ ФАКЕЛ»

— Жаль, я не зможу внести жодної ясності.

— А цього й не потрібно, Іване Сергійовичу. Все вже стало на своє місце.

— Отже, злочинця піймано.

Шелест ствердно кивнув. Муштаков сидів осторонь, мовчав. Рука Петришина напружено стискала шапку на колінах.

— Не дивуйтесь, Іване Сергійовичу, але історія з Горішнім стосувалася безпосередньо вас, точніше — вашої роботи.

— Не розумію…

— Злочинець намагався вас знищити і зробити це чужими руками. Проте він не врахував багато чого… Та про деталі поговоримо потім. Нас привело до вас інше. Куди дозволите поставити цю річ? — полковник підняв валізу. — Сюди на стілець можна? Прошу, Іване Сергійовичу!

Шелест жестом запросив інженера підійти ближче, відкинув кришку. Бранюк з неприхованим подивом схилився над валізою. Там лежали папери. Інженер з цікавістю взяв кілька пожовклих крихких аркушів, видно, вони були вологі, їх висушили недавно. Краї, що затекли, осипалися від дотику. Бранюк прочитав першу сторінку, весь раптом подався вперед.

— Це ж… Це… Звідки? Товариші, де ви взяли?! Це ж архів інженера Крилача, мого дядька! Як він до вас потрапив?

— Ще під час війни націоналісти-бандерівці намагалися переправити ці папери на захід, але не змогли. Бандити залишили валізу у своїй старій схованці в лісі. Тепер архів комусь знадобився знову. По нього прийшли. Злочинець, який стріляв у Горішнього, мав завдання добути папери і повернутися за кордон. Як бачите, задуми його не увінчалися успіхом.

— Але ж дядька схопили есесівці, це було на моїх очах. Чому ж папери опинились у бандерівців?

— Заодно діяли. І ті й інші разом творили свої темні справи. Можу додати: по архів їх так і прислали сюди, у парі — нациста, колишнього офіцера СС, та бандита-оунівця, що теж носив колись есесівський мундир. Вони давно знайшли спільну мову. А дядько ваш загинув ще у сорок четвертому, в день арешту… Якщо ці папери допоможуть вам у роботі, ми будемо раді. Не думаю, щоб іноземна розвідка споряджала своїх агентів по архів, який немає ніякої цінності.

Бранюк швидко перебирав папери.

— Так… Хвилину… Зараз перевіримо. Цікаво… Ці викладки повинні бути відразу ж за… Ось тут. Ага, так і є!..

Він знайшов те, що шукав. Обличчя його засяяло.

— Пробачте, що я… Все так несподівано. Ще зовсім недавно ці папери позбавили б мене багатьох безсонних ночей; Справа в тому, що для завершення роботи над винаходом мені бракувало останньої ланки. Вона ось, — інженер потряс затиснутим у руці аркушем. — У цих записах! Я не помилявся, гадаючи, що дядько застосував у термоінжекторі якраз такий принцип… Не суміш газу та повітря, а нафта, розумієте, сама нафта — ось що є найкращим живленням підземного вогненного факела! Ми з друзями нарешті знайшли цю вирішальну ланку самі. Сьогодні архів Крилача вже не відкриває нам нічого нового, ця праця тільки стверджує правильність шляху, якими ішли я та мої помічники.

— Отже, товаришу Бранюк, ваш винахід є повним відтворенням винаходу Крилача, так би мовити, є точною його копією? — запитав Муштаков.

— Копія не точна, проте схожа. Не знаю, що тут іще є з дядькових паперів, але вже бачу — загальний принцип дії апарата той самий.

Муштаков глянув на Шелеста.

— Зрозуміло. Архів Крилача притяг їх, наче магніт. Очевидно, вони давно знали ціну винаходу. Тим краще, що папери не потрапили знову до чужих рук. Хоч ви, товаришу Бранюк, і розв’язали завдання самостійно, все ж вважаємо своїм обов’язком передати архів у ваше розпорядження. Він належить вам.