Розділ «ПІДЗЕМНИЙ ФАКЕЛ»

У невеликій кімнаті з примхливим візерунком на стелі та бронзовою люстрою, з-за столу, заставленого телефонними апаратами, при появі комісара підвелося двоє — низенький чоловік у рогових окулярах, одягнений у скромний сірий костюм та розстебнутий легкий плащ, і худорлявий юнак у мундирі працівника народної поліції з відзнаками лейтенанта. Смагляве, з м’якими рисами обличчя його було заклопотане, стомлене.

— Доброго ранку! Прошу сідати, — промовив Кюнт. — Як справи, Гошке? Я бачу, ви погано спали вночі. У вас є новини?

— Так, є. — Лейтенант пригладив чорне волосся, провів долонями по виголених до синяви щоках. Голос у нього був басовитий, густий, що ніяк не гармоніювало з тоненькою, наче дитячою постаттю і голубими гарними очима. — У ювелірному магазині трапилось ось що. Грабіжники зайшли з головного входу, відкрили замок відмичкою. їх було двоє. Сторож, як завжди, знаходився всередині приміщення і, мабуть, спав, бо навіть не встиг натиснути на кнопку сигналізації. Діяли злочинці швидко і нахабно, вітрина магазину була весь час освітлена, на розі, за тридцять метрів — ресторан, могли надійти люди. Але ніхто нічого не помітив. Вбивство і викрадення цінностей сталося не пізніше дванадцятої. Та хоч грабіжники, як видно, не з новачків, проте на місці злочину дещо залишилося.

Лейтенант обережно вийняв пінцетом з картонного футляра невелику блискучу річ.

Кюнт глянув, здригнувся. Рука його смикнулася до столу, в очах на мить промайнули розгубленість, подив, тривога. Але тільки на мить. Наступної секунди обличчя комісара поліції стало, як і раніше, холодним і непроникливим. Лише пальці закладених за спину рук вп’ялися нігтями в долоні, вкрилися холодним потом.

Ні Гошке, ні чоловік в окулярах не помітили мимовільного збентеження Кюнта. Вони обидва уважно розглядали металевий предмет, затиснутий пінцетом.

Це була звичайна запальничка-«автомат» австрійського виробництва, трохи менша від сірникової коробки, оздоблена перламутром, що переливався ніжно-зеленими барвами. На одній з пластинок матово біліли літери та цифри «КГ-42». Вони ніби прикували до себе погляд Кюнта.

— Знайдено цю іграшку на підлозі, біля сторожа, — після короткої паузи вів далі Гошке. — Але дружина забитого посвідчила, що покійний такої запальнички ніколи не мав і взагалі таких цяцьок при собі не носив. І відбитки пальців, їх добре видно навіть без лупи, сторожеві не належать. Це перевірено, є висновок експертизи. А ось ще одна виписка з лабораторії, — лейтенант показав на синій папірець, підшитий до справи, розгорнутої на столі. — На одязі забитого і в його кишенях не виявлено слідів бензину, а в запальничці бензину повно… Отже, знахідку напевно загублено кимось із нічних «гостей», які побували в магазині і, забивши сторожа, взяли цінностей не менш як на двісті тисяч марок. Тепер ще одне: літери та цифри на запальничці не інакше як чиїсь ініціали. Цифра «42» може бути датою. До речі, поряд з маркою фірми на запальничці позначено рік її виготовлення — 1941. Подряпини на поверхні перламутру старі, мабуть, більш як десятирічної давнини. Та все ж відбитки пальців нас цікавлять зараз куди більше, ніж літери. Чи не так, Вольф?

Чоловік в окулярах схвально нахилив голову.

— Поспішаєте, Гошке, з висновками. Так не годиться, — насупив брови Кюнт. — Ініціали! Насамперед — ініціали. Не часто трапляються при розслідуванні такі докази. Майже візитна карточка. Беріть за основу їх… Здається, моя порада вам не до вподоби?

Співбесідники комісара швидко перезирнулися.

— Справа в тому, що о дев’ятій годині тридцять хвилин ранку Вольф знайшов коштовності з ювелірного магазину, — сказав Гошке, стежачи, яке враження справлять його слова на Кюнта.

— О! Цікаво. Де ви їх знайшли, Вольф? — пальці Кюнта знову стали холодними, як лід.

Чоловік у плащі ввічливо підвівся з стільця, коротко пояснив:

— У будинку № 6 по Цейтунгштрасе, на горищі, під купкою старих газет та журналів, у двох брезентових ранцях.

— Гадаю, Гошке, ви не розпорядилися чіпати ранці?

— Ні в якому разі. Вольф, як завжди діяв обережно, все, що знайдено, залишилось на місці. За будинком встановлено постійний нагляд. Той, хто заховав на горищі награбоване, прийде по нього рано чи пізно. Тоді й допоможуть нам відбитки пальців на запальничці.

— Гаразд, — перебив Кюнт. — Як виявлено, речі, вкрадені з магазину, — прошу доповісти мені письмово. Вас, Гоїнке, і вас, Вольф, я представлятиму в міністерство республіки за оперативність у розслідуванні справи. Про наслідки нагляду за будинком інформуйте мене через кожних півгодини. На завершення операції я виїду разом з вами, Гошке.

Він спокійно, не кваплячись, вийшов з кімнати.

Від напруження у Вольфа починали сльозитися очі, він раз у раз зсовував на лоб окуляри, тер перенісся картатою хусткою і знову припадав то правим, то лівим оком до маленького круглого отвору в дверях.