Хто є хто. На дивані президента Кучми

ні по телефону, ні по електронній пошті. В кінці січня 2004р., після довгої

перерви, Мельниченко знову зустрівся з Болданюк. Для цього мій друг

спеціально приїхав з Острави в Штарнберг.

Під час мого приїзду до Вашингтона ми з Миколою умовилися

продовжити переговори про отримання 250 тисяч доларів у Німеччині.

Запросивши Мельниченка в Мюнхен, я пообіцяв влаштувати йому серію

консультацій із знайомими німецькими бізнесменами - можливо, хтось із

них візьметься профінансувати наш проект. Незабаром з'явився додатковий

привід для зустрічі: стало відомо, що на 19-20 лютого 2004р. заплановано

офіційний візит до Берліна президента України. Дізнавшись про це, я зробив

висновок, що майор обов'язково з'явиться в Європі. Поїздки Кучми на Захід

він завжди сприймав як особистий виклик.

Розуміючи, що інтерес до його записів неухильно падає, Мельниченко

був змушений рекламувати себе самостійно. Насамперед він намагався

демонструвати свою присутність під час закордонних візитів Кучми.

Зазвичай Микола проводив прес-конференції, влаштовував демонстрації і

пікети, нагадуючи іноземним журналістам про справу Гонгадзе і продані в

Ірак "Кольчуги".

Навесні 2001р., перед відльотом до США, Мельниченко пообіцяв

Болданюку, що обов'язково повернеться і віддячить йому. Майор заявив, що