Хто є хто. На дивані президента Кучми

Моя третя і остання зустріч з Кучмою відбулася 1 жовтня 2002р.

Спеціально для нашої розмови президент покинув свій кабінет і попрямував

до приміщення навпроти. Цим він невимовно здивував всю свою охорону і

протокол. Ймовірно, він побоювався, що його досі підслуховують.

На цей раз Кучма вів себе дуже коректно, по-державному, і грошей не

пропонував. Я запевнив президента, що будь-яку інформацію, яку можуть

викинути в США Жир, Швець або Мельниченко, ми завжди зможемо

перевірити. Розповів йому, що весь архів записів майора перебуває під

контролем Болданюка, і що ми готові допомагати українській стороні. Якщо

питання постане руба, то він може повністю на нас розраховувати. Я

запропонував йому не реагувати на звинувачення американців, тому що все

можна перевірити. Це було головною темою нашої розмови. Кучма, у свою

чергу запевнив мене, що не пам'ятає деталі розмови з Малєєвим, а про

продаж "Кольчуг" до Іраку вперше дізнався з преси.

Напередодні майбутньої зустрічі я, як звичайно, радився з Юлею. Вона

попросила мене натякнути Кучмі про те, що проти нього в США ось-ось

буде порушено кримінальну справу. Таким чином, Юля прагнула налякати

Кучму. Це була її звичайна тактика - точніше тактика інтриг української

політичної еліти.

Я сказав Кучмі про це в останній момент. І був вражений, побачивши