Хто є хто. На дивані президента Кучми

Кучми. Навколо цього вміло нагнітався психоз: мовляв, Мельниченка

можуть знайти, заславши до нього агента під виглядом журналіста.

Поступово журналісти переконалися, що допомоги від Мороза чекати

безглуздо.

Тим не менш, безмовність Мельниченко викликала все більше питань

в Україні. І, як наслідок, додаткові козирі отримували ті, хто сумнівався в

щирості його вчинку.

Я відчував, що цю інформаційну блокаду необхідно прорвати, не

рахуючись з думкою лідера соціалістів. Про бажання самого Мельниченка

говорити не доводилося. Виїжджаючи з України, він зовсім не збирався

ставати публічною фігурою. Гучний скандал, який розвинувся навколо його

записів, настільки налякав його, що Микола був просто нездатний приймати

самостійні рішення. Крім Мороза майор слухався тільки нас з Болданюком. І

ми вирішили, що йому необхідно особисто зустрічатися з пресою. Так

виникла ідея інтерв'ю Мельниченка для радіо "Свобода".

Вирішальну роль у такому виборі зіграв фактор особистого

знайомства. Я добре знав кореспондентку української редакції радіо

"Свобода" у Варшаві Ганну Стеців. Свого часу вона редагувала книги

Степана Хмари та Олександра Мороза. Тому я вирішив саме їй довірити

взяти перше інтерв'ю у Мельниченка.