Вершники на Інгулі

першою на Україні і Південному фронті стала гвардійською. Останній

документ особової справи генерал-майора в архіві Міністерства оборони

Росії у підмосковному Подольську підписаний 15.04.1942 р. командувачем

фронту Р. Малиновським: “Товариш Шепетов за своїми командирськими та

оперативно-тактичними знаннями гідний висунення на посаду командира

гвардійського корпусу або заступника командувача армією”. Але наступного

місяця при виході з оточення під Харковом генерал-майор був поранений і

потрапив до полону. За антифашистську агітацію в таборі військовополонених

Хаммельбург 18.12.1942 р. Іван Михайлович був схоплений гестапівцями і

кинутий до концтабору Флоссенбург. Тут наступного року його стратили, як

такого, що “не піддавався психологічній обробці”.

Пам’ять героя увічнена в музеях Дніпродзержинська і Флоссенбурга, в

назвах вулиць Миколаєва і Дніпродзержинська, в меморіальних дошках у

Чернівцях, Дніпродзержинську, Кіровограді, на ст. Грейгово, у званні

почесного громадянина Дніпродзержинська. Велику роботу з дослідження і

оприлюднення його життєпису провів син Шепетова Юрій Іванович,

випускник кіровоградських 6-ї школи та машинобудівного технікуму,

винахідник Московського держтехуніверситету ім. Баумана, конструктор,

ветеран праці. Він консультував автора документальної повісті про батька

А. Тутика “Несгибаемый”, де, зокрема, йдеться, що І. Шепетов перебував у