Вершники на Інгулі

які надавали допомогу південнослов’янським народам у підготовці

національних офіцерських кадрів. Певною популярністю в них училище

користувалося на рубежі ХІХ – ХХ ст. Після закінчення Белградської унтер-

офіцерської школи тут навчався серб М. Никшич. За іншого юнкера

М. Тайсича особисто клопотався посланець Сербії в Росії генерал С. Груїч.

Оволодівав фахом кавалериста Р. Брабич. 1910 р. училище значиться в

списку військових закладів, куди допускався прийом громадян

південнослов’янських держав. 1916 р. деякий час тут навчався племінник

короля Сербії, князь Кара-Георгієвич. ЄКУ закінчив правнук серба, героя

війни 1812 р., генерала від кавалерії Г. Емануеля (похованого в

Єлисаветграді) Микола, який до цього отримав освіту і в місцевому

реальному училищі. Служив офіцер у Амурському козачому війську та 2-му

Заамурському кінному полку, у Добровольчій армії. Емігрував до Белграда,

звідки писав листи батькові до Зінов’євська-Кірового. Перебрався до США,

де листувався з емігрантами – знайомими по Єлисаветградському реальному

училищу Є. Маланюком та іншим інгульчанином, земляком О. Семененком.

Син Емануеля під час служби на флоті візьме для батька пару відер води з

Чорного моря, яке омивало рідні тому українські береги. Згадане листування

оприлюднить кіровоградський дослідник Л. Куценко після поїздки за океан.

109