Сів конець стола, а стіл у його кривий; да і вся хатка на боці; по кутках дірки сміттям завалені. Написав щось да й каже:
- Я не зможу тут нічого; так і панії скажіть. Нічого писати!
- Як нічого? А другим щось пишете, пане!
- Пишуть особії приміти, мугирю! - каже той Захаревич, налаявши нас. - А в його які приміти? зовсім так, як і всі.
- Так се, слава Богу, що й ми на людей походим! - я таки озиваюсь.
Так ні да ні! нема особих приміт, нічого писати!
Мордувались-мордувались, таки мусили дати два рублі з копою! Тоді приміти знайшов і хутенько їх начеркав у папері. І веселий знов став, який і був перше.
Провів нас та й каже:
- Не бійтесь, усе буде так, як слід йому бути: на те голова й приятельство. Нам аби маленький подарочок; як то говорять: з миру по нитці - голому сорочка.
- Щоб не довелось мирові оголіти! - кажу я, - бо, поздоров Боже вас, багацько дуже ниточок тих тягнете, да з усіх боків.
VIВсе, як пообіщав Захаревич, скінчилось добре. Поклонились ми панії та й, не гаючи часу, до Хмелинців. В Хмелинцях рушники були готові, тільки нас і ждали. Зробили змовини, а там і весілля справили.
Добре погуляли й старі, й молоді. По всьому селі пішла чутка, що в нас весілля; музики грають, у бубон б’ють, - весело було, бучно!
Правду говорять: з гарної дівки гарна й молодиця; гарно завертиться, гарно й подивиться. Що то за молодиця вийшла з нашої Марти! Дівчиною як була, бігає, сміється, щебече; а тепер якось ніби розумніша стала: двір перейде тихо, велично, у вічі гляне з повагою. Очіпок червоний, намітка біла, довга, - і гетьману кращої жінки не треба, єй-богу!
Живуть вони й досі з батьком укупі й щиро любляться. Хлопчик найшовся в них, такий чорнявий, у батька вдався і здоровий, дякувати Господові, росте.
Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Викуп» автора Вілінська М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 8. Приємного читання.