Завернула, знов питає:
- За скільки хочеш одкупитись?
А я таки не кажу.
- Що, мовляв, вашу милость клопотати нам!
Далі бачу, що вона вже червоніє, як жар найчервоніший, кажу:
- Я, милостива пані, думав за двісті карбованців.
Вона мені:
- Да ти, мабуть, зроду дурний! да ти се, да ти те!
А я все кланяюсь мовчки, ніби вона до ладу говорить.
Виговорилась, устала:
- Коли хочеш одкупитись - одкупляйся скоріше за триста; бо впослі й за тисячу не одкупишся.
Яків мій зрадів та, як дурень з печі, в ноги їй геп! Дякує, бач, що його ж салом та по його шкурі!
- Ну, а гроші ж принесли?
Сама як у очі не вскочить.
- Hi, - кажу, - милостива пані, маємо при собі трохи, да не всі.
- Мені зараз гроші треба! - крикнула, - зараз таки! Я, - каже, - поїду в город сьогодні, і ви щоб там були, та все й скінчу. Ідіть заберіть гроші.
Сама як схопить дзвінок! по всіх покоях - дзінь-дзінь! Повбігали дівчата й хлопці.
- Коляску! - каже, - та не баріться!
А сама товчеться, як Марко по пеклу, - то папірчик із-за дзеркала витягне, то одмикає, то зачиняє; за нею й дві дівчинки мечуться, як тії жереб’ятка, що жахаються.
VПоки в панському дворі лагодились та вбирались, ми хутенько перебігли до Хмелинців, наробили там крику, сміху, радості та веселості і знов вернулись до панського двору. Пані казала нам дать возочка; сама сіла в високу коляску, да й поїхали з Богом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Викуп» автора Вілінська М.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 6. Приємного читання.