Дяк

- Можна, да вже другий на тому місці...

- Як другий? Коли? А ви ж обіщалися?..

- Аякже! Обіщався - сього відрікатись не можу!

- Та як же другий?

- Попадин небіж трапився - у нього діти й жінка, а він п’є; жінка його приходила, попадю просила і його приводила з собою... Тобі треба заждати.

- Чого ж мені, батюшко, ждати?

- Та хутко старий наш дяк виходить на спокій, тоді буде тобі місце.

- А як другий небіж трапиться?

Він взявся за бороду і подумав.

- Ні, - каже, - ні, другого небожа в неї нема.

Трохи помовчали. Далі піп питає мене:

- Де твій рід і який твій рід?

Коли тут відчинилися двері і уступила попадя у кімнату: на плечах велика червона хустка, на голові - зелена з чорною габою, сама висока і наче з каменю - важко ступала, очі чорні, бистрі - так вона їми і впивалася в християнина.

Я низенько кланяюсь. Піп поступився з свого місця далі у куток, узявся за бороду і дивився на попадю. Була ж вона здорова, та чорнява, та жвава! Говорила ж вона голосно! До того раз у раз оглядалася, придивлялася: то порошинку спахне, то скатерку осмикне, то крикне з вікна на качок або шугне горобців - превелика, мабуть, хазяйка в домі.

- А вже оженився? - питає вона мене.

- Ні ще, - кажу їй.

- А ти звідки? Де рід твій? Який?

- Я з Савлуківки.

- А, знаю, знаю. Мій піп читав мені лист од отця Мирона. На дяка хочеш? Треба перш оженитись!

- Та я буду хутко женитись.