Розділ «Частина перша»

На деякий час запанувала мовчанка, яку перервала Ганна:

– Знаєш… Я хотіла подякувати тобі.

– За що?

– За смачну вечерю і тепло, якими ти поділився зі мною. Напевне, це була твоя вечеря… Я вдячна тобі.

– Це були лише саламаха і овечий кобеняк.

– Іноді буває так, що найпростіші речі стають в нагоді більше, аніж добірні страви і дорогі хутра.

– Не знаю. Але я відчував, що повинен допомогти тобі, адже саме я був причиною твоїх бід.

– Урешті-решт я задоволена, що все склалося саме так.

Знову запанувала напружена мовчанка. Богун намагався примусити себе продовжити розмову, але не міг вимислити, що казати. І тоді він зробив те, чого і сам від себе не міг очікувати, – підступив впритул до Ганни і обійняв її, притиснувши до грудей чарівну її голівку. В ніс вдарили запаморочливі пахощі парфумів, а в голові все швидко-швидко закружляло і запаморочилося, ніби після добрячого кухля оковитої. Він стояв так якусь мить і не вірив, що все відбувається насправді, але дуже скоро дівчина стріпнулася і спробувала звільнитися з обіймів.

– Як ти… О Боже! Пусти негайно! Як смієш ти!

Іван мовчав і м'яко, але сильно притискав її до себе, раз наважившись, уже не в змозі відступити. Ганна ще деякий час пручалася, але поступово обм'якла. Тоді Богун обхопив її голівку долонями, погладжуючи щічки, які стали рум'яними навіть крізь напівтемряву, що її утворювали кілька смолоскипів на вежі воріт, великими пальцями своїх рук і заглянув у очі.

– Я хочу, щоб ти була моєю, – тихо, але чітко, карбуючи кожне слово, вимовив він.

– Пусти мене.

– Я не відпущу тебе. Ти будеш моєю.

Раптом Ганна із силою стріпнула із себе руки козака. В її очах тепер палав гнів.

– Та що ти про себе надумав! Як смієш торкатися мене?! Ти… Ти! – Ганна в знемозі знайти слово, яким хотіла охарактеризувати нахабного запорожця, замовкла. Та за мить, набравши в легені повітря, продовжила: – Мерзотник! Я тобі не кабачна дівка, щоб мене хапати. Ти… Що ти сказав?!

– Я сказав, що ти будеш моєю, – твердо повторив Богун. І якби цієї миті його могли бачити Омелько, Савка або Нечай, пліч-о-пліч з якими Іван пройшов за останні роки десятки боїв і сутичок, і які знали його, як ніхто другий, вони сказали б напевне: коли Богун дотримується такого тону, він доб'ється того, про що мовить. Навіть якщо задля цього доведеться докласти надлюдських зусиль і потратити роки. Але побратимів поряд не було. Була лише красуня Ганна і вона розсміялася в очі Іванові:

– А якщо я скажу ні?

– Мені це байдуже.

– А так уже зовсім цікаво. Ти хочеш викрасти мене всупереч моїй волі?