Розділ «ДУХИ»

Привид змахнув рукою і кажан покинув скриню.

– Набери собі повний капелюх, – сказав дух і підняв віко.

В очі хлопцеві вдарило яскраве сяйво золота. Хутенько нагріб його в капелюх і, притиснувши до грудей, позадкував назад.

– Скінчилася моя покута! – закричав дух, і враз усі кажани заметалися по будинку, лопочучи крилами та регочучи з утіхи.

Щойно хлопець вискочив з камениці, як ударив грім і яскрава блискавка осяяла все навкруги. Камениця здригнулася, розкололася в кількох місцях і, вистріливши в небо полум'ям, запалася під землю. З тих пір уже ніколи не з'являвся дух дідича, а на місці, де стояла колись камениця, ще довго не росла жодна травинка і постійно пахло сіркою.

Личаківський парубок Славко мав дівчину в Кривчицях. Якось вони прощалися пізно ввечері коло її хати і вона спитала:

– Чи ти сильно мене любиш?

Славко пожартував:

– Якби ти мала молодшу сестру, я б її ще сильніше любив.

– Славку, не гніви Бога! – спалахнула дівчина і втекла додому. Хлопець весело засміявся і рушив на Личаків. Дорога вела повз капличку.

Несподівано з-за каплички з'явилася якась біла постать. Коли він наблизився, то побачив пані в білій шовковій сукні, обличчя її було прикрите білим завоєм. Пані перепинила Славкові дорогу і сказала:

– Я молодша сестра твоєї дівчини. Я гарніша за неї.

Пані відгорнула завій і Славко побачив, що вона й справді дуже подібна на його дівчину, але значно молодша і гарніша.

– Що… Що ти хочеш від мене? – цокотів зубами Славко.

– Хочу, аби ти мене провів трохи, – сказала пані й подала йому руку. Вони йшли якийсь час мовчки і Славко відчував, як від його руки, котра тримала зимну долоню Білої пані, розбігаються по цілому тілі мурашки. Йому здавалося, що вони не йдуть, а легко пливуть в теплому нічному повітрі.

Спинились вони біля якоїсь низької брами. Пані постукала, брама розчахнулася і вони почали спускатися сходами до підземелля.

Славко побачив підземну церкву, в якій молилися якісь люди в чорному вбранні. Церква була якась дивна, бо ніде не можна було помітити хреста. Натомість стояв багато оздоблений вівтар з великою золотою зіркою. Перед вівтарем горіли свічки і стояв священик в червоній рясі.

Біла пані підвела Славка до вівтаря і він, мов крізь сон, почув, як звертається до нього священик:

– Чи маєш добру і непримушену волю взяти за жону Білу пані? Так само в стані дрімоти відказав:

– Так.