Розділ «ЛЕГЕНДИ ВИННИКІВ»

– На, доню. Дмухни перша.

Не встигла ще дівчинка притулити сопілки до невмілих вуст, як сама собою полинула жалібна мелодія, а за нею – тиха пісня:

– На сопілоньці, доню, грай

Тільки серденька не вражай.

Доню моя кохана,

Серденько моє в'яне.

Тут мене порубали

Від донечки одібрали.

Лицар миттю все зрозумів і, скрикнувши від несподіванки, схопив сопілку і приклав до вуст. Знову почулася пісня:

На сопілоньці, милий, грай

Тільки серденька не вражай.

Милий ти мій, коханий,

Серденько моє в'яне.

Тут мене порубали Від милого одібрали.

– Таточку, – захлипала дівчинка, – таточку, се наша мама?

– Так, доню, так. Твоя мама була калиною, а мої недобрі батьки звели її зі світу.

Лицар взяв доньку за руку і вони пішли з замку, не взявши з собою нічого, крім сопілки. Кажуть, довго ще стрічали їх люди на шляхах – молодого, але дуже вимученого чоловіка в обідраному одязі і маленьку дівчинку, вродливу, мов лялька. Чоловіка того вважали божевільним. Певно, він і зробився таким, кожного стрічного просячи не обривати калинових ягід, бо то кров його дружини, Калинки.

Коли втома сковувала тіла блукальців, обоє сідали в траві і чоловік грав на сопілці. Люди зупинялися, обступали дивну пару і прислухалися до сумної пісні:

– На сопілоньці, милий, грай

– Тільки серденька не вражай…