Розділ «ЛЕГЕНДИ ВИННИКІВ»

– Заходь, Марино, заходь, – озвався старечий голос – Я вже давно чекаю тебе.

В хаті була мряка і наче б туман клубочився по долівці. Ягна брала цілими пригоршнями сушені жаби і товкла їх у ступі.

– Ну-ну, голубко моя, сідай на ослінчика, зараз подумаємо, як тобі зарадити. Що, не видно ослінчика? Сідай на мого кота. Сідай, сідай, це і є ослінчик.

Марина обережно сіла на кота і відчула, що й справді сидить на ослінчикові.

– В своїй біді можеш сама собі зарадити. Отже, витчи полотно місячної ночі, вибіли його місячної ночі, поший з нього сорочку місячної ночі і дай сестрі своїй, аби зодягла її на чоловіка місячної ночі.

– І що буде?

– А побачиш.

Вернувшись додому, Марина ледве дочекалася місячної ночі й відразу заходилася ткати. Все вона чинила так, як відьма порадила. І от, коли минуло півроку, і нарешті сорочка була готова, Марина підійшла до Гальшки і сказала:

– Дуже мені прикро, що за стільки часу я ще нічого твому чоловікові не подарувала. Але хочу зараз виправити помилку. Цю сорочку я сама виткала і пошила, зодягни її на чоловіка сьогодні на ніч. В світлі місяця вона мусить виглядати чарівно.

Гальшка взяла сорочку і аж ахнула від захоплення, бо була та сорочка легесенька мов місячний промінь, а така гарна, що очей не відведеш. Гальшка обняла сестру й поцілувала.

– Яка ж ти добра, сестро! Я б ніколи не зуміла пошити таке диво. Пізно ввечері, як зійшов ясний місяць і позолотив дахи і верхівки дерев.

Гальшка подала свому чоловікові сорочку з місячного сяйва сказала.

– Подивися, як нас любить моя сестра Марина! Вона сама полотно виткала і вибілила, сама й сорочку пошила ніжну, мов серпанок.

Лицар узяв на руки сорочку і зачудувався нею.

– Вдягни, мій милий, я так хочу полюбуватися тобою.

І лицар зодяг сорочку, але не довго любувалася ним Гальшка, бо несподівано серпанок місячного сяйва почав оповивати її чоловіка, весь він мовби потонув у ньому і що далі, то усе сильніше й сильніше розчинялося його тіло і ставало уже ледве видимим.

– Боже! – скрикнула Гальшка і хотіла обняти його, але руки її піймали саму пустоту.

Місячне сяйво витекло у вікно і поплило повільно над садом. Хмари наступили на місяць і враз усе вкрила темна і хижа ніч.

Настали для Гальшки дні журби і розпуки, ходить вона по замку і не може собі знайти ані хвилини спокою, весь час думає, як же сталося так, що її чоловік розчинився в повітрі. Чому саме тоді, як зодяг ту сорочку?

Зате Марина аж нетямилася від утіхи. Настала для неї пора радощів і забав, а ще солодкого вичікування, коли ж нарешті Гальшка з туги зовсім змарніє і краса її щезне.