Розділ «Князь Ігор»

Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім

— Жданку, пити!  Жданку, де ж ти?  Пити, пити!.. Хлопчина-служник вніс  гаряче питво, і Текля напоїла її з  чашки  відваром липового  цвіту, малини  та  ромашки, а Славута натер лоєм груди  та спину і приклав припарки з квасного житнього тіста,  замішаного на гірчиці, меду,  ріпаковій олії  та настоях якихось тільки йому  відомих корінців та трав.  Самуїл безперервно міняв їй на лобі тонкий рушник, змочений у  холодній воді, і  той  рушник миттю висихав, ставав теплий, аж гарячий.

Закутавши дівчину вовняною ковдрою, Славута помив у жбані руки, відійшов у дальній куток хоромини і стомлено опустився на  стілець. Самуїл присів біля  нього.

— Ну  що?  — запитав одними губами.

— Погано, — зітхнув боярин. — Якщо до  ранку не  полегшає, то треба  кликати попа... Бідна дівчина! Така  молода, гарна — і...

Славута провів  долонею  по  очах, мовби зігнав з  них невидимі сльози. Йому й  справді було  шкода цього молодого  життя, що,  не  встигнувши розквітнути, ось-ось мало зів’янути.

Скільки пам’ятає себе, він  гостро відчував чужий біль  і чуже  горе.  Коли був  приставлений князем Всеволодом до княжича Святослава, то  швидко прив’язався до  нього, полюбив, як  брата, і його  прикрощі, хвороби та невдачі сприймав, як  свої  власні. Коли, бувало, княжича за  пустування карали паском, він  підставляв під пасок свою  руку  або  брав його  провину на  себе.  А коли на  стайні лупцювали за  якунебудь провину холопа, то теж кидався на його  захист, хоча йому  за це  не  раз  перепадало.

Пізніше він  навчився виходжувати під  час  хвороб своїх дітей  і князівських, в походах не тільки підбадьорював воїнів піснями та оповідями про  колишні походи і перемоги, а й лікував хворих, перев’язував поранених, складав потрощені кістки, вправляв вивихи, а коли була потреба, пускав кров... І ніколи не  робив різниці між  князем і смердом, між  боярином і закупом. Для  нього всі  вони були  людьми, і коли ставив кого  на  ноги, почував себе  щасливим.

Не  поставив на ноги лише двох своїх  найдорожчих, найрідніших — жону   і  єдиного сина. Жона Євпракса згоріла десять літ  тому  від  такої ж  гарячки, від  якої  тане  Любава. А сина, двадцятип’ятилітнього витязя, привезли роком пізніше на  носилках, між  кіньми, з-під Лубна, що  над  Сулою, з  половецькою  стрілою у грудях... Два  тижні боровся тоді Славута за його  життя, всі  свої  знахарські знання приклав, усі  мазі  та  відвари використав, закликав усіх  лікарів, що славилися в окрузі  умінням лікувати, — і гречинів, і венеційців,  і німців, і іудеїв, і своїх.  Нічого не  допомогло. Ніхто не врятував йому  сина. Згас, мов  свічка воскова, залишивши по  собі  в батьковому серці невигойну рану.

Три  дочки — відрізані скиби. Повиходили заміж — випурхнули з  гнізда. І все  далеко — одна в  Галич, друга   у Вщиж, третя  аж  у поліський Турів.  Залишився старий боярин-гусляр, знахар і характерник сиротою-одинаком, читав книги, вів  свій  власний літопис, відводив душу  піснями на князівських пирах, кохався в соколиних ловах, а ще  — роздаровував доброту свого серця людям, які  потребували і цієї доброти, і допомоги. Останнім часом це були  Ждан і Любава.  Уподобав молодят, як  рідних.

— Невже помре? — зітхнув Самуїл.

— Всі ми  смертні.

— Бідний Ждан!   Він,   здається, щиро покохав цю  дівчину...

— Чомусь він  довго  не  повертається. Хоч  би  нічого лихого  не  трапилося з хлопцем.

— Я  вже  його   жду  не  діждуся, — хитнув головою Самуїл.  — Валка готова. Трохи підсохне — і будемо вирушати в Половеччину, а його  все  нема і нема... А він  мені  потрібен  — знає мову, звичаї, дорогу. Та й сміливий нівроку!

— Яким шляхом поїдеш?

— Як  завжди — Залозним... Правим берегом Дніпра до Заруба, там  на  той  бік,  до Переяслава, а звідти — до гирла Сули...

— А назад?

— Як  Бог  дасть... Правда, князь хоче,  щоб  я  його  ждав на  Ворсклі біля  Переволоки...

— Які  знайомі шляхи-дороги! — з гіркотою в голосі вигукнув  Славута. — Скільки ними ходжено-їжджено! Чи й ще доведеться?

— Доведеться, вую,  — втішив старого Самуїл. Але той  знизав плечима.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім » автора Малик В.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Князь Ігор“ на сторінці 60. Приємного читання.

Зміст

  • Князь Ігор
  • Князь Володимир Галицький. Слово о полку Ігоревім 

  • «СЛОВО» ТА ЙОГО АВТОР

  • ПРИМІТКИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи