— Моя думка така. Щоб зариватися глибоко в Половецький степ, сил у нас недостатньо. Тому швидкість і несподіваність удару — запорука нашого успіху. Я знаю, що за верст тридцять звідси, між річками Сюурлієм і Каялою, є гарні випаси і місця для кочовищ. Не думаю, щоб цієї весни там нікого не було. Там напевне стоять вежі якоїсь орди. Якщо нам пощастить непомітно підійти до неї, то ми візьмемо великий полон, захопимо коней, худобу і швидко повернемося назад.
— Як же це зробити?
— Туди треба йти не вдень, а вночі, щоб ми звалилися на половців, як сніг серед літа!
— Уночі? По чужій землі? — почулися тривожні голоси.
Славута розвів руками.
— Я ж казав уже, що знаю ці місця, як свої п’ять пальців, і проведу вас туди навіть з зав’язаними очима. Ми підемо понад берегом річки Ташлик, тобто Кам’янки по-нашому, і в нас буде вдосталь води. Ми матимемо час погодувати коней тими запасами вівса, що в нас іще лишилися, і вранці, зі свіжими силами, нагрянемо на кочовища по обидва береги Сюурлію! Якщо нам пощастить удень розбити половців, ми вночі повернемося знову сюди, за Донець, і нам звідси відкриється безпечна дорога на Русь!..
— Їде Янь! — раптом вигукнув князь Володимир Ігоревич. Усі миттю схопилися на ноги. Що скажуть вивідачі?
Понад обрічком у супроводі кількох вершників мчав Янь Рагуїлович. На вітрі розвівався його золотисто-пшеничний кучерявий чуб.
Залишивши своїх супутників на березі річки, він швидко піднявся на узвишшя, до князівського намету. Бояри розступилися, впускаючи його в коло.
Ігор ступив крок назустріч.
— Ну що? З чим приїхав? — спитав нетерпляче.
Янь був стомлений і несподівано для всіх серйозний.
— Княже, ми далеченько проїхали в степ. Спочатку нікого не зустріли і вже думали повертати назад, аж раптом, визирнувши з-за горба, я побачив половецьких ратників із зброєю — вони об’їздили, мов сторожа, всю околію...
— Помітили вас?
— Ні. Але здалося мені, що вони чимось стривожені і ведуть пильну охорону шляхів...
— Невже щось пронюхали про нас? Янь здвигнув плечима.
— Княже, або треба їхати швидко туди і напасти на них, або повертатися додому, бо, мабуть, не наш це є час!
Ігор випрямився, обвів бистрим поглядом князів і гордо сказав:
— Якщо ми повернемося додому не бившись, то сором нам буде паче смерті! Йдемо! І як нам Бог дасть!.. Піднімайте людей і переводьте на той бік! Щоб дотемна бути нам усім на тім боці шеломені!
2
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім » автора Малик В.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Князь Ігор“ на сторінці 165. Приємного читання.