Розділ «Частина друга Із мого щоденника »

…жовтня 1983 р

Я все рідше та рідше відкриваю свій щоденник. Здається, що тільки нещодавно робила записи, а відкрию зошита і бачу, що пройшов рік. Життя з роками набрало шаленого темпу, і я не встигаю за ним бігти.

Зараз в будинку тихо. Хлопчиків провели на службу до лав армії. Проводжати їх прийшли друзі та наші колеги. Приїхали дівчатка, які все шморгали носами (як же вони будуть без них?). Згадалося, як я проводжала Романа. Наказувала дівчаткам не поливати їхню дорогу слізьми, а сама розревлася.

– Не треба, не треба плакати, – втішав мене Роман, а у самого сльози на кілочку.

– Як же не плакати, коли не знаєш, куди вони попадуть на службу. Три труни вже привезли в село з Афганістану. Не дай Боже, наші діти туди попадуть! Розповідають же юнаки, які повернулися, що там солдатам непереливки.

– Головне – не думати про погане, то й буде все добре.

– Болить, так болить моє материнське серце.

– Ти краще подивися, яких красенів ми виростили! Повернуться після служби, переведуться на заочне навчання в інституті.

– Як на заочне?

– Ох, хлопці! Мені, значить, зізналися і переклали на мене місію тобі сказати цю новину.

– І чому ж вони так вирішили? – схлипую я, не відводячи очей від синів, яких вже шикували в колону.

– Сказали, що тобі вже досить працювати, вони будуть допомагати.

– Мені? Я сама ще можу працювати і їм допомагати.

– А підвищений тиск? Скільки разів вже «швидку» викликали? А виразка шлунка? Ти ж ні разу не лягла на стаціонарне лікування. Хіба можна так ставитися до свого здоров’я?

– Ти як хочеш, а мені треба зайти до церкви та попрохати Всевишнього захистити наших дітей.

Цього разу Роман не був проти. Він сказав, що буде чекати на мене біля автовокзалу.

У напівпорожній церкві я довго молилася, прохаючи Бога вберегти дітей від всякої напасті. Також попросила пробачення за Романа, який не бував у церкві та не знав жодної молитви.

– Господи, – сказала я. – Якщо потрібно когось покарати з нашої родини, покарай мене, але дай талан всім іншим.

Так ми провели хлопчиків, і я тепер буду щодня бігати на пошту, чекаючи листів.

…грудня 1983 р