Розділ «ДІЯ ЧЕТВЕРТА»

Настя. Ви сьогодні ду­же гарні, мов та квіточ­ка, що в ві­но­ч­ку!

Проня. Мер­си за компліман!

Настя (до На­тал­ки). Не пе­ре­да­вай куті ме­ду!

Наталка (до Насті). Та чорт її бе­ри! (Вго­лос). Ой, ненько, моя матінко! Який же у вас, Про­ню, бран­со­лет, а се­реж­ки аж го­рять, мов са­ме сон­це вско­чи­ло в ха­ту!

Настя. Чи справжні ж?

Проня. Ав­жеж!

Ті ж і Яв­докія Пи­липівна.

Явдокія Пи­липівна (вибіга з пе­карні у чеп­чи­ку і в дов­гім плат­ку). І де ж би то не справжні, ко­ли! 3а каб­луч­ку ту на ру­ку, чи як її, да­ла двад­цять два кар­бо­ванці, а за сережк­и аж сімде­сят п'ять, своїми ру­ка­ми да­ла!

Настя. Ого! Сімде­сят п'ять!

Наталка. Ой, ма­мо моя!

Проня. Та­ки не ви­терпіли, прибігли; ще й Хим­ку сю­ди при­­ведіть!

Явдокія Пи­липівна. Як-то, щоб і те­пер, ко­ли слуш­ний час нас­тав, не пох­ва­ли­тись пе­ред доб­ри­ми людьми? Ні вже, доч­ко, ви­ба­чай­те!

Проня. Охо­та! Ди­во яке, що зо­ло­то чи гальма­зи!

Явдокія Пи­липівна. Як-то не ди­во? От за ту ма­терію, що на сукні, по­за­торік пла­ти­ла ще по три кар­бо­ванці!

Настя. По­за­торік ще?

Явдокія Пи­липівна. Еге ж, те­пер за та­ку ціну не ку­пиш!

Проня. Ви б, ма­мо, пішли кра­ще до пе­карні по­ряд­ку­ва­ти, ніж не знать що верз­ти!

Явдокія Пи­липівна. Та там уже все го­то­ве. А за дру­гу су­к­­ню, шов­ко­ву, зап­ла­ти­ла аж по три кар­бо­ванці з половино­ю за ар­шин: та­ка вже до­ро­га, що й гос­по­ди! Ось я вине­су. (Іде в кімна­ту).

Проня. Та що ви роз­но­си­лись, не­на­че не но­си­ли зро­ду шо­в­ко­во­го?

Настя і На­тал­ка. По­кажіть, по­кажіть; ми ще не ба­чи­ли!