Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Проня (роз­ви­ває папір і вий­має чеп­чик з чер­во­ни ми стрічка­ми). Ось що я вам, ма­мо, ку­пи­ла. (Хо­че надіти ма­тері на го­ло­ву).

Мати од­хи­ляється.

Явдокія Пи­липівна. Що це ви, доч­ко? Сха­меніться! Чи го­диться ж мені на старість уб­ра­тись у чеп­чик, та ще з чер­воними стрічка­ми?…

Проня. Та­ка са­ме мо­да.

Явдокія Пи­липівна. Пізно вже мені, доч­ко, до тих мод приз­ви­ча­юва­тись!

Проня. Ну, вже як хо­че­те, а оту міщанську хуст­ку з ріж­ками скиньте!

Явдокія Пи­липівна. І ма­ти, і баб­ка моя та­ку но­си­ли, у та­кій уже й ме­не в тру­ну по­ло­жи­те…

Проня. Та що ж ви зі мною ро­би­те? Го­во­рить не вмієте, хо­дить як лю­де не вмієте: у хаті й кру­гом прос­то­та, то хто ж до нас з бла­го­род­них і зай­де?

Прокіп Сви­ри­до­вич. Прос­то­та, Про­ню, не гріх.

Проня. Так на­що ж бу­ло ме­не по-бла­го­родньому вчи­ти?

Прокіп Сви­ри­до­вич. Прав­да і то - пенціон! (Чу­ха поти­ли­цю).

Проня. Та не ходіть і ви, та­ту, розх­рис­та­ни­ми!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Жа­ро­та ж те­пер.

Проня. То що, а все не га­разд. Он сьогодні бу­де у ме­не бла­го­род­ний ка­ва­лер; ме­не сва­та і прий­де про­сить ру­ки.

Прокіп Сви­ри­до­вич і Яв­до­ха Пи­липівна. О! Хто? Хто?

Проня. Го­лох­вас­тов.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Чи не ци­люр­ник з-за Ка­на­ви?

Проня. Не ци­люр­ник, а палікмах­тер: об­ра­зо­ва­ний, гар­ний, ба­га­тий.

Явдокія Пи­липівна. Та чи ба­га­тий же? Роз­пи­тай­тесь до­бре!

Проня. Що ви знаєте?