Явдокія Пилипівна. Хіба в неї було мало женихів?
Прокіп Свиридович. Так чому ж не йшла?
Явдокія Пилипівна. Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
Прокіп Свиридович. Заманулось чорти батька зна чого, а по-мойому - наш би брат краще.
Явдокія Пилипівна. По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
Прокіп Свиридович. Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю; а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.
Явдокія Пилипівна. Ти знов дратуватись хочеш? Чого б же він кинув Проню? Чим же вони дворанину не жінка, коли усяких мод, усяких наук знають. Це вже здурів би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!
Прокіп Свиридович. Толкуй! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Який її дворанин візьме? Дворанин чи офіцер шукатиме жінки гарної, а наша Проня, нівроку, на тебе схожа! (Махнув рукою).
Явдокія Пилипівна. Що ж це, ти знов мене уїдати? Ото напасть! Заслужила!
Чути дзвін.
Прокіп Свиридович. Та годі, не сердься; вже до вечерні дзвонять… (Хреститься). Піти, так щось ноги болять… може, бог простить уже.
Явдокія Пилипівна. Та і Проня ж просили, щоб конешне дома були, не виходили…
Прокіп Свиридович. Що ж там?
Явдокія Пилипівна. Про те вже вони знають… Либонь, гостя якогось важного приведуть.
Прокіп Свиридович. А! То давайте чаю або горілки.
Явдокія Пилипівна. Горілки і не думай, бо Проня сердитимуться, як побачать.
Прокіп Свиридович. Що ж це? Уже ні з'їсти, ні спити не можна? Та це через великорозумну дочку життя нема: і то не так, і того не роби, і туди не ступай, і в тім не ходи, і так не говори! Ох, ох, ох!
Явдокія Пилипівна. А тобі для дочки важко і приятність зробити? Одна ж тільки.
Прокіп Свиридович. Та одна ж, та й та нас цурається; все гримає, що ми прості, по-мужичи говоримо; соромиться батька й матері… ох, ох, ох…
Явдокія Пилипівна. Правда, та що ж робить, коли ми уже до них не підійдемо? Вони вже під панську стать пішли…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «За двома зайцями» автора Старицький М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДІЯ ДРУГА“ на сторінці 2. Приємного читання.