Розділ «Погоня»

– Не кепський на цю пору, – відказав я. Якийсь час мовчали.

– Ну що, віддали Махтею гроші за коня? – раптом запитав панок.

Я здивувався, либонь, панок був у когось з Махтейових сусідів або встиг поговорити з самим Махтеєм.

– Віддав.

– Махтей радий?

– А хто не радий, коли повертають позичку. А ви звідки про неї знаєте?

Панок усміхнувся знову.

– Я багато чого знаю.

– Скажімо?

– Ну… Ото бачите куми – одна одній клянуться в любові (ми саме проїжджали селом). – Брешуть обидві. Ото хлопець божиться дівчині – теж бреше – багата. А отой чубатий каже правду – що в нього грошей немає, а носатий не вірить. А в отій корчмі?…

– То не корчма, а крамниця…

– І крамниця, й корчма… На кілках халяви – сорок сім штук, пуги, хомути, штани, свити, а в кутку стіл… Там корчмар бреше своїй жінці, що продав дві кварти горілки… Півкварти випив сам. Він її боїться.

– По-вашому, світ стоїть на брехні?

Панок викруглив тоненькі острішкуваті брови.

– А то ж на чому?! Й щодалі її більшає. Прийде час, у неї віритимуть, як у істину.

Тепер усміхнувся я.

– От бачите, – мовив панок, – і ви не вірите. А я сказав правду.

Минули село, виїхали на роз’їжджену гребельку. Поміж черлених кленів виглянув білими стінами дім, по горі прослався сад, за ним – ставок, усе це огороджене високим парканом.

– Тут раює сотник в абшиді Хоцький, – хитнув головою панок.

– Тут животіє пан Хоцький, – сказав я.