Розділ «Останній гетьман»

Повернувшись додому, Северин уникав козаків. Йому було й гарно – почувався дорослим чоловіком, і пік сором, раніше він з осудом дивився на багатьох придворних, а тепер так дивився й на себе.

Кирило всі дні пропадав в Академії, наводив лад. При цьому доводилось долати опір академіків, підтримуваних Тепловим, Шуваловим та іншими високими чинами імперії, які косо, зі стиснутими зубами дивилися на українців при дворі, кували свої підступні заміри. Кирилова діяльність трохи перервалася на якийсь час – Єлизавета вирішила його оженити на своїй родичці Катерині Наришкіній.

Сам Кирило не вельми переймався своїм одруженням, більше сидів в Академії.

– Щось ти не вельми радієш своєму весіллю, – хитро примружив очі Олексій.

– А мені байдуже, – знизав плечима Кирило. – Однією більше… Вистачає й фрейлін.

Олексій похитав головою.

– Ти забуваєш про гріх Божий…

– Кожен для чогось створений, – безпечно відказав Кирило. – Один для подвигів, другий для роботи, третій для їжі, четвертий для любові. Це – я.

– Цебто для гріха?

– Можливо. Треба ж давати роботу Богові.

– А тобі не страшно?

Весіллям займалась Єлизавета. Вона взагалі любила видавати заміж своїх фрейлін і навіть покоївок, женити камердинерів.

З церкви молоді приїхали до палацу, на порозі українці обсипали їх за звичаєм житом-пшеницею, а коли зайшли до бальної зали, Єлизавета подарувала Катерині діадему, а Кирилу обсипану діамантами шаблю. Подала знак, заграла музика, і вона повела, повела його по колу в танку, а викінчивши коло, підвела до Катерини, яка стояла німо, боячись, що цариця забере собі й молодшого брата, як забрала старшого.

Канцлер був п’яний. Таке з ним траплялося рідко. Сидів у кімнаті з відчиненим у сад вікном, розвозив по столу калюжу з токайського вина, обкладав її стридіями. Воронцов теж випив багато, проте тільки вельми побілів. Думали одне, прагнули одного, але й боялися один одного.

– Знаєш, для чого це весілля? – запитав Бестужев.

Воронцов гидко засміявся.

– Хто ж не знає, для чого женяться.

– От ти, дурню, не знаєш. Єлизавета женить цього Кирила, бо він потрібен їй жонатим. Жонатий, отже солідний, може бути гетьманом.

– Що ти балакаєш. Який гетьман, яке гетьманство? – відригнув Воронцов і прикрив рота рукою.

– А такий. Вона вже все вирішила. Ну, отакий гетьман краще, ніж був би хтось з отих глухівських генеральних старшин, він нічого не тямить у козацьких справах, але ж… Саме гетьманство…