Розділ «Останній гетьман»

То Палій, то Палій.

Люлька в зубах зашкварчала,

Шабля в ножнах забряжчала.

Шабля різанину чує,

Люлька пожари віщує.

То Палій, то Палій!

А потім під ліплену чужоземну стелю злетіло:

Ой, Морозе, Морозенку,

Преславний козаче,

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче.

…Не вернувся Морозенко,

Голова завзята,

Замучили молодого

Татари прокляті.

– Були колись люди, – розгладив вуса Любисток. – На смерть ішли за волю, за правду.

– І чого досягнули? – Кирило.

– Хоча б помирали зі славою. А ми тепер… Старшина в Глухові, як миша під мітлою… Добра наживають, меди-горілки п’ють та стерляддю заїдають. А ми тут… І нас вони не забувають, шлють тараню та щуку в’ялену.

– Ну, не тільки… Ось уже рік сидить тут, у Петербурзі, депутація з чолобитною, щоб повернули гетьманство. – Й не сказав Олексій, що то з його власної намови-підмови, що він Єлизаветі вуха протуркотів про це.

– То так, – мовив Любисток. – Може, дадуть, а може, дулю піднесуть. Колись самі брали.