Розділ «Квітень, 2»

Він прибув поспіхом. Отже, не було сумніву, що чогось потребував. А чого може потребувати Франція від України?

І голова Центральної Ради трепетав.

Мсьє Енно теж трепетав.

Адже був він ціле своє життя тільки звичайнісіньким комівояжером – спеціалістом по одеколону, пудрі та гігієнічних гумових виробах. До війни він спокійнісінько гендлював собі у Києві, як агент французької парфюмерної фірми «Коті» при київському «Юротаті», тобто – «Південно-російському товаристві торгівлі аптечними товарами». Коли почалася війна, в житті мсьє Енно сталася надзвичайна подія, що символізувала його успішне просування життєвим шляхом: він ступив на путь державної діяльності. Міністерство торгівлі Франції доручило йому бути торговельним аташе республіки на півдні Російської імперії, яка в союзі з Францією вела війну проти австро-німецького блоку і потребувала не лише косметики та медикаментів, але й армійської амуніції, кулеметів, гармат, аеропланів та іншого військового спорядження. Кар'єра та матеріальний добробут мсьє Енно феєрично злетіли вгору: він мав від уряду Франції документ, діставав високі комісійні від продавця і, певна річ, спромогався забезпечити собі неабиякий куртаж і від покупців. Російська революція аж ніяк не пошкодила справам мсьє Енно, навпаки, незрівнянно збільшила всі його ресурси, бо торговельні зв'язки між Францією та Росією від дня революції значно поширились.

І раптом, сьогодні вранці, торговельний представник французьких фірм в Києві дістав депешу з Парижа, з самого міністерства іноземних справ: прийняти на себе виконання обов'язків дипломатичного представника. Йому доручалось: негайно зв'язатись з установами, які збираються очолити нову республіку, що претендує утворитись на південних територіях колишньої Російської імперії, прибираючи назву «Україна», невідкладно довідатись, що то є за «Україна» та які наміри має її Центральна Рада, – і завтра ж виїхати через Балкани до Парижа за дальшими інструкціями, як поводитись з українською державою, якщо такій судилося бути.

Кар'єра мсьє Енно робила карколомний стрибок вгору – з дрібного торговця він раптом перетворювався на торговця державного і навіть міждержавного масштабу!

І от він робив свій перший крок на дипломатичному поприщі, виконував свою першу в житті дипломатичну місію, але так само, як і Грушевський, він почував себе ніяково, бо не знав, з чого ж почати?

Цілком очевидно, що коли починати Грушевському, то він мав би почати – з Франції, а коли починати мсьє Енно, то він має почати з України.

Все, що знав професор Грушевський про Францію, зосереджувалось у таких специфічних сферах, як антропологія, нумізматика, геральдика, ну і різні загальні питання культури, мистецтва й літератури. В цих сферах важко було надибати зачіпку для розмови на рівній нозі між двома дипломатами.

Все, що знав мсьє Енно про Україну, обмежувалось інформаціями про обсяг потреб жіночої частини українського населення на предмети косметики, а чоловічої – на кулемети, гармати і аероплани.

Поза тим йому професіонально було відомо, що загальнодержавний борг Російської імперії французькому Національному банкові був більший проти заборгованості Росії всім іншим світовим державам разом узятим: значна, не менша від сорока процентів, частка цього боргу, по паритету, припадає на Україну, а значна частина, до вісімдесяти процентів, усіх індустріальних підприємств на території України – є власністю французьких підприємців або франко-бельгійських змішаних компаній. Але й це навряд щоб давало привід для початку розмови в тому плані, на який уповноважувало його Міністерство іноземних справ Франції.

3

– Чому маю завдячувати, пане добродію? – спромігся нарешті Грушевський порушити люб'язну мовчанку.

Діставши конкретне запитання, мсьє Енно теж здобув сили прийти професорові на допомогу:

– Мон президент! – вигукнув він в екзальтації. – Ваша нація – прекрасна!

Грушевський засяяв задоволеною посмішкою: представник Франції начебто визнавав якісь прерогативи за нацією українською.

– Ваша Україна, – ще патетичніше скрикнув мсьє Енно, – чудова! Ваші українці – чарівні!

Все це були вирази звичайної галантності – вихваляти все, і особливо те, чого ти зовсім не знаєш. Але натурі мсьє Енно – синові паризьких бульварів – властива була ще й схильність до бурхливої афектації. А порадитись, як належить поводитись при дипломатичній розмові, йому не було з ким: єдиний компетентний у таких справах з-поміж близьких знайомих мсьє Енно – Британської імперії комерції секретар, спеціаліст по продажу велосипедів, футбольних м'ячів та крокетних молотків, містер Багге, – якраз три дні тому відбув до Одеси. На час війни він теж представляв не лише англійську фірму спортивного інвентаря «Орт», але й інші британські фірми, які постачали російській армії шинелі, черевики, пістолети браунінг і авіамотори «Армстронг».

Закінчивши свій патетичний вступ, мсьє Енно повівся далі не менш екзальтовано. Він раптом підхопився з стільця – Грушевський змушений був теж підняти свій зад над кріслом – і, ставши майже «струнко», по-військовому, майже рапортував:

– Високий уряд моєї великої батьківщини виказав мені честь і доручив поставити вашій честі запитання, числом п'ять, відповіді на які й мають стати підставою для прийняття моїм урядом рішень щодо дальших взаємин між нашими країнами… Запитання примо: ваша мета, мсьє?