Розділ «Квітень»

– Ура! – залементував Харитон.

– Ура! – покотилося з двору на вулицю, а з Рибальської на Кловську й Московську та за Собачу тропу.

Оркестр авіаторів вдарив туш.

Тут виступив наперед Андрій Іванов. Підхопивши прапора з Максимових рук, він змахнув полотнищем угору – над молодими, над батьками, над усією юрбою гостей.

– Товариші! – гукнув Іванов.

Йому треба було зіп'ятись на щось, але поруч була лише діжа, підкочена Флегонтом, і він став на весільну діжу.

Люди посунули ближче: що ж скаже на таку нагоду більшовицький на Печерську «главковерх»?

Та Іванов сказав зовсім коротко:

– Даниле і Тосю! Робіть у вашому житті все тільки так, щоб бути достойними червоного прапора.

– Ура! – залементував Харитон.

– I слава вашим батькам, що підняли на благословення прапор революції!

– Слава! – гримнули всі.

Оркестр заграв «Інтернаціонал».

І тоді все враз загомоніло, зашуміло й перемішалося. Данила з Тосею кинулися обіймати й цілувати, а тоді підхопили на руки – і не самі вони, своїми ногами, пішли навколо діжі, а попливли над усіма в повітрі, на руках дружок та бояр. Так що й не було кому кидати поліно під ноги і невідомим залишилося, хто ж першим через нього переступить і стане першим у подружжі.

І саме в цей час – коли Данила з Тосею обнесли вже третій раз – біля хвіртки знов утворилась якась колотнеча і в двір в'їхала на велосипеді студентка Марина Драгомирецька.

Марина не зрадила своєї вдачі – спізнилася і на цей раз.

Тільки велосипед під нею був неначе і не її, лискучий нікелем та з сіткою над колесами, англійський «Дукс», а якесь ламане доробало ризького заводу – найдешевшої марки.

– Невже я опізнилася? – у відчаю гукала Марина.

Скотившися з велосипеда, вона ухопила Тосю в обійми і – як обіцяно було – почала її заціловувати до смерті.

І тут виявилося, що Марина з'явилась з подарунком.