Розділ «Облога ночі Роман»

– Що?

– Погуляти з дівчатами.

– Ніяких дівчат не знав і не знаю. Де команда?

– Може, стрельнути?

– Стріляй, бомби кидай, а команда щоб була мені негайно. Я вам покажу тепер, чортам!

– Слухаюсь.

– Що ти – слухаєшся?

– Бомби…

– Застебни шинель, йолопе!

Бунчужний зирнув униз і збентежено запахнувся полами.

– Я кілька разів стрельну…

Начальник варти, мабуть, уявив, як до кожного вікна в землянках припадуть допитливі, глузливі очі шахтарів, і злякався:

– Я тебе стрельну, манія! Ніяких пострілів! Ніг у вас немає? Одправ негайно телеграму.

Бунчужний забрав щойно написану телеграму до повітового старости і, шкрьобаючи взутими на босу ногу чобітьми, побіг до казарми.

Начальник варти, дратований нетерплячкою, залишившись сам у кабінеті, витяг з кобури наган і, знайшовши на стіні портрет Тараса Шевченка, почав тренуватися в націлюванні. За цією роботою і застав його начальник розшуку. Він був переполошений, а побачивши в руках начальника варти наган, направлений у смушеву шапку Тараса Шевченка, і зовсім розгубився.

На світанку

Шахтарі вже бачили, що гетьман з його гайдамаками без німецьких багнетів не мав ніякої сили. Але на шахті все ще стирчала варта і лад залишався, як і за німецької окупації. Цьому треба було покласти край. Такої думки були й калинівські комуністи, але профспілка гірників зволікала із загальним страйком, хоч терпець у робітників міг урватися щодня. На Калинівській рудні справі допомогла сама ж державна варта.

Максим Мостовий повернувся до Калинівки і зразу ж скликав підпільний ревком.

– Нарешті, товариші, – сказав він, незвичайно збуджений, – рудничний комітет ухвалив загальний страйк в Донбасі!

– Додумались-таки! – сказав Семен Сухий.