Розділ «Облога ночі Роман»

– Ільку, не лови ґав!

Але він уже, як і інші, притиснувся спиною до гострого каміння. Повз живіт, важко дихаючи, протупотів кінь, сливою блиснуло око, за ним з переднього вагончика блиснули білками очі коногона, а на борту мигнуло світло лампочки.

Позаду, п'яно коливаючись, тяглися, гуркочучи густим басом, п'ять вагончиків.

До вибою було з версту. Старі шахтарі добре знали кожен крок і під ногами, і над головою. Ідучи, вони вже машинально нагинали або відхиляли голови в тому місці, де сволоки випирали зі стелі або, тріснувши, стирчали униз, як перекинуті крокви. Ілько йшов сюди вперше, і тому сволоки весь час збивали йому шапку на потилицю, а ноги раз у раз спотикались об шпали. Коли шахтарі зупинилися біля пічки, у Ілька на лобі сиділо вже кілька ґуль і нестерпно боліли в'язи.

Всі стомлено опустилися на купу чорного вугілля.

– А ліс є, Трохиме?

Задоя зітхнув:

– Кажуть, старих підпорок нагнали.

– І на цьому бариші наживають?

Із темноти виступив Семен Сухий і мовчки сів перед ними навпочіпки.

– Паренька привів? А про Клима не чути?

– Та хтозна. Наші ніби стоять біля самого кордону в Росії і, кажуть, частенько заскакують через кордон, а щось не пише.

– А що про Максима чути?

– Передавали тільки, як він по-геройському на допиті тримався: «Я, – говорить, – член партії більшовиків, і ви можете, – говорить, – все з нами робити: бити, катувати, розстрілювати, але ідеї, – говорить, – нашої ви вбити не зумієте. Вона непереможна в силі і славі своїй».

– Що той катехізис! – пхекнув іронічно Задоя.

– Закрутило в носі, – кинув йому Гирич. – Почекайте: закрутить ще й нижче.

Повз них, чвакаючи в болоті, проходили чорні постаті й зникали в темряві. Із вибоїв уже долітали методичні удари обушків, десь щось свистіло, як паровоз на сонній станції. Іноді свист стишувався і починалося квакання.

– Жаби, чи що? – запитав пошепки Ілько.

Байда ворухнув довгими вусами:

– То така жаба, що й цицьки дасть!