Розділ «Частина І Гетьманівна»

Я ніяковію. Нібито й незручно грати посеред дня, та ще й отуто, в дворі.Уляся, либонь, розуміє те, й ми відступаємо вбік, під горіха.

Я трохи побринькав і вдарив по всіх бунтах, – як здавалося мені, під настрій Улясі й під нашу розмову:

Ой піду я до млина, до млина,

А у млині новина, новина

Там-то, мамцю, мельник,

Там-то, мамцю, добрий,

Там-то, мамцю, хороший —

Меле гречку без грошей.

– Не мели, Іване, – сказала Уляся. Я вдав, що образився (та трохи й образився), і втяв у тому ж ладі:

Козак, мамо, гуляє, бряжчать його гроші,

Сам молодий, вус чорнявий, на личку хороший.

– Де ти навчився стільки дурниць? – каже Уляся. Одначе я не здаюся

Як була я маленька,

Колихала мене ненька.

Ой, дуб, дуба, дуба,

Дівчино моя люба.

А як стала підростати,

Стали хлопці колихати…

Я сподівався, що Уляся розсердиться, и хотів, щоб вона розсердилася, а вона раптом опустила голову, і чорна коса впала в траву, й попросила тихо:

– Заграй щось таке до смутку.