TextBook – Ми не хочемо кривдити пана… щоб усе мирно, по-божому було…
– Цитьте, нехай говорить кум Бондаришин, – одвів діда рукою рудий Панас.
Тепер вже ціла родина – Софія Петрівна, Антоша і Ліда – покидали свої місця і встали за плечима хазяїна дому.
Лиш сліпий Жан лишився сидіти, світячи більмами на собак, що лизали тарілки.
А Бондаришин провадив так само покірно і наче байдужно:
– Борони Боже… лишимо й панові трохи земельки… на яку грядку, на цибулю, значить, чи що, щоб закришка була… та на крокет…
– Ах, ах! – зробилось млосно Софії Петрівні, і поки Ліда подавала їй воду, Антоша заклав руки в офіцерські штани і процідив крізь зуби:
– Вот негодяи!..
– Ми вже так через те, що пан були добрі до нас, спасибі ласкавому пану, – кланявся Бондаришин.
– Аякже… Гріх що казати… всі люди пана «татком» взивають… – гуділи за ним.
– Ну, добре, – стримав образу Аркадій Петрович. – Не одрікаюсь од своїх слів… Коли так присудила громада…
В його голосі чувся вже лід.
– Аркадій! Що ти говориш!… Як смієте ви!.. – хвилювалась Софія Петрівна.
Антоша поривався щось говорити, і сині жили наллялись в нього на білому лобі.
– Так отак, пане… за два дні маємо свято, тоді громада й поділить землю. А тим часом нехай пан собі поміркують, де їм лишить на грядки… чи коло дому, чи в полі.
– Звісно, що коло дому… ловкий погній… і наручно буде… – вирвався з радою рудий Панас.
– За два дні вже пан самі обміркують… Ми не хочемо зразу… бо ви в нас добрі, спасибі ласкавому пану і вашій пані… Вони нас ніколи не забували…
– Авжеж… чи порошку там, чи мазі якої… звісно, наші пани… Оставайтесь здорові…
І поки виходили люди, усі стояли немов закляклі, тільки Аркадій Петрович теребив в руці серветку.
Але Софія Петрівна отямилась скоро:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Fata morgana (збірник)» автора Коцюбинський М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мала проза“ на сторінці 136. Приємного читання.