TextBook По відході Підпари хазяйка мліла, наче вмирала:
– Пішов на сход… ох, ох… щось колить у грудях… Мого люди слухають дуже… що скаже, так вже і буде… Страх поважають. Хотіли за старшину обрати, та мій не хоче. Щоб не розтеклося добро без хазяйського ока… Ох, моє лишенько… ох!..
Але щось воно було так, та не так.
Підпара повертався сердитий.
– Чорт його знає, що сталось з народом, – жалівся жінці. – Перше, що скажеш, всяк тебе слуха, а тепер хоч мовчи… така розпуста. Вже мені ті верховоди… Голота! Тьху!..
Під бровами у нього лягала тінь.
Часом збирались гості. Холодком, в свято, приходив Скоробагатько Максим, староста сільський, якого дражнили Вовчком, і тесть Підпарин Гаврило. Вони сідали надворі, на вільнім повітрі, а Гафійка виносила з хати сало та рибу. Хазяйка, хоч було тепло, напинала на плечі кожух і теж приставала до гурту.
Вони їли і міркували, де що вигодніше продати, хто скільки чого зібрав, хто кого й як піддурив. Рудий Максим мав звичку згортати з столу всі кришки у жменю та кидати в рот, а після сала облизував пальці. І не тому, що був голодний, а щоб не пропало. Він неспокійно кліпав очима, вічно сміявся і повертав на всі боки широкий вид з густим ластовинням. Він завжди на слизьке зводив спокійну розмову:
– От скоро почне голота землю ділити… Ха-ха! Нащо багатим стільки землі? Щоб, значить, «усім по сім»… Ха-ха!.. Ти скільки маєш? Тридцять? От двадцять три і одріжуть. Ха-ха!..
Підпара не любив жартів. Але Максима нелегко було спинити. Він вже моргав до Гаврила:
– А вам, куме, не гріх і більше віддати. Нащо вам, справді, ви вже старі, нехай голота у палки вб’ється, покушає папки.
– Атож! Що громаді, те й бабі, – посміхався криво Гаврило. – Ще доведеться на старість за сніп заробляти.
– Ой-ой! Ще й як! Хіба забули вже жати?
Підпара сердивсь.
Чорта лисого візьмуть. Він і упруга не дасть. Що діди та батьки кров’ю здобули, те нерушиме. А що надбав – то його праця, і всяким неробам зась.
– Поклав би на місці, як пса, нехай би зваживсь котрий, не побоявся б гріха!
Підпариха загорталась в кожух і стогнала:
– Ти хоч би кращу рушницю купив… Ох, ох, Боже мій милий!.. Твоя негодяща, мотузком зв’язуєш…
– Буде й така… нащо гроші втрачати…
«Ну, цей і клаптя не випустить з рук, поки живий», – хитала головою Гафійка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Fata morgana (збірник)» автора Коцюбинський М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Fata morgana З сільських настроїв“ на сторінці 32. Приємного читання.