Розділ «Бестіярій»

– Перестань, – махнув примирливо лапою Жаб. – Якось я бачив, як ти наклав он там під берегом цілу купу. Хочеш сказати, що це перетравлені сонячні зайчики?

– Ні-ні… Але я залюбки ласую водоростями… ака… кав'яру ще не пробував…

– Ось і моя дружина. Ти знаєш, хто це? – звернувся він до великої пузатої Жаби. – Поет.

– Той, що пожирає нашу ікру?

– Та ніколи в житті! – заметушився Жучок. – Я водорості… водорості…

– Не слухайте його, – озвався оновлений Гідра. – Я цих жуків знаю. Жеруть вашу ікру, як має бути.

– Та це ти сам і жереш! – боронився поет. – Оно який випасся!

– Я за ним давно спостерігаю, – сказав господар. – Він нічого не їв на гостині.

– Поезію я люблю, – облизалася Жаба і, згрібши лапами Жучка, відкусила йому голову.

– Смачний? – поцікавився Жаб. – Шкода, що я вже ситий.

– Ну, як тобі сказати… Сухуватий.

– Ану-ну, – підповз Гідра, – пригостіть і мене бодай лапкою.

– Та беріть хоч усього, – відказала Жаба. – У мене пропав поетичний настрій.

1991

Урок ботаніки

Учитель ботаніки пан Марцеліус Помпка вів урок в оранжереї.

– Ця рослина називається упириця, – сказав учитель. – її назвали так через те, що вона любить висисати кров у комах. Але також у дрібних звірят – мишей, щурів, зайців… Цим і харчується. Але не тільки дрібними звірятами.

Тут він схопив за вухо одного з учнів і продовжив:

– Ану, діти, що вчинив сьогодні цей малий свинтус?

І діти хором відповіли: