Розділ «Ги-Ги-и»

– Тепер ви не вірите своїм очам, правда?

– Може, ви фокусник?

– Називайте це як завгодно. Я хочу вирватися звідси.

Я подумав, що в майбутньому можна було б на цьому ділі незле заробити, і погодився йому допомогти.

У день виборів Кульпарків майорів прапорами і цвів гірляндами.

Пан Штунда, який мав зображати пам'ятник славного депутата Цвібака, вже стояв на постаменті, загорнутий в простирадло, мов Юлій Цезар. Для урочистого відкриття його покрили полотном, звідки стирчала тільки його рука з історією хвороби в жмені. На помості зайняв свою позицію жіночий хор у грецьких туніках. По краях його стало двоє вар'ятів з барабанами і двоє з піонерськими горнами.

Коли брама Кульпаркова відчинилася, і в'їхало кілька автомобілів, гучно забили барабани і зарипіли горни. Ледве їх вдалося спинити.

З машин вигулькнула вся міська влада і ще купа якихось представників. Мурашки побігли по спині лікарям, й медики почали поправляти на собі халати.

Висока делегація наблизилася до помосту, і хор почав співати гімн. Як на біду, Ганулька навчила їх одразу двох пісень, і ті вар'ятки усе змішали докупи. Після першого рядка гімну пролунало «І шумить, і гуде, дрібен дощик паде!», а після другого «А хто ж мене, молодого, та й додому заведе?» При цьому дівки ще й пританцьовували. Туніки, одначе, для танців не були розраховані і посповзали, оголивши перса, котрі стрибали на очах ошелешеної делегації. Видовище було фантастичне. А коли хористки почали підкидати догори ноги, всім глядачам забило подих.

Головний лікар, рятуючи ситуацію, вибіг на поміст і почав виголошувати святкову промову. Хористок хутенько стягли зі сцени.

– Шановна громадо! Ми – українські психіатри, хворі на голову та інші щирі патріоти нашої неньки, зустрічаємо цей день значними здобутками. Українська психіатрія вийшла на нові, незнані ще рубежі. Ми повертаємо для народу його блудних синів і дочок, звар'йованих в часи колоніалізму. За звітний період Кульпарків виростив гідну зміну нашому суспільству. У нас куються кадри нової держави. В зв'язку з тим, що кількість божевільних невпинно зростає, населення Кульпарківської лічниці мріє про статус автономної республіки зі своїм парламентом і президентом. З цією метою ми плануємо провести з'їзд божевільних України й діаспори. Вар'яти українського походження! Єднайтеся під прапор президента Цвібака!

Бургомістр якось дивно зиркнув на Цвібака, але теж двічі плеснув у долоні, коли депутата виштовхнули на поміст.

– Я до глибини душі зворушений тим, що Кульпарків мене пам'ятає. Я провів тут найкращі роки свого життя. Адже тільки тут міг як слід відпочити, розслабитися і ні про що вже не думати. Як мені тепер цього бракує! Але на заклик Кульпаркова я готовий повести вас у світле завтра. Дешевої ковбаси не обіцяю, цукерок теж. Зате ви будете мати різнобарвні піжами! Першим своїм декретом я скасую ці ненависні заштрики!

Громове «ура!» з вуст усіх пацієнтів перелякало ворон на деревах, і ті шугнули в небо.

– Я буду боротися за те, щоб вар'ятам надали рівні права з рештою населення. Вар’яти теж повинні посідати відповідні пости і вчитись керувати країною. Окремі одиниці вже прорвалися у верхні ешелони влади. Але їх вкрай мало. А найгірше те, що вони змушені вдавати з себе людей при здоровому глузді.

Цвібака змінив бургомістр.

– Панове! Мені здається, що ми у своїй ейфорії задалеко зайшли. Одним подавай Крим, іншим Донбас, а вам Кульпарків! Навіщо вам відокремлюватися? Адже бути вар'ятом – це почесно. Це так само, як бути відомим артистом. Ідеш по вулиці, і всі на тебе звертають увагу, всі озираються, бо ти вар'ят. Пан Цвібак обіцяв боротися за проникнення вар'ятів в урядові структури. Це похвально. Але головне тут не переборщити. Бо в окремих міністерствах і партіях божевільні явно переважають. Це видно й по телебаченню. Чимало у кого вже на обличчі написано, що він працює не на Україну, а на Кульпарків. А в економіці – там уже одна тільки ваша агентура. І тому жалітися на утискування прав нема чого. Деколи мені самому робиться прикро, і я запитую: мамо, чому я не вар'ят? Тоді б я не протирав штани у Ратуші, а керував би промисловістю. А тепер я хочу надати слово представникові Спілки українських вар'ятів Америки.

Представник мав напрасовані штани і напуцовані мешти. І це виразно виділяло його з-поміж наших.

– Шановні пані й панове! Ми – українські вар'яти Америки чуємося пригнобленими муринами. Ми не маємо таких прав, як ви, бо нас не пускають до влади. Ми не можемо пробиватися до парламенту. А тому ми рішили вертатися в Україну. Ми принесемо зі собою наш американський досвід. Перше, що ми зробимо, – складемо списки всіх вар'ятів України, аби нарід знав своїх героїв. Тоді вони побачать, яка ми сила! На закінчення скажу, жи ми вам привезли гуманітарну допомогу. Сто пачок зі заштриками. А ще велику паку гамівних сорочок, які розшили хрестиком наші вар'ятки в Америці. Носіть і штрикайтеся на здоров'я!

Після американця зійшов на сцену Штунда.