Розділ «Четвертий вимір»

Прислухавшись до розмови, я зрозумів і здивувався – адже кілька днів тому вони називали один одного друзями, – що Чернишевський звинувачує Костомарова у гріху відступництва і Шевченко стоїть на боці Миколи Гавриловича. Раптом суперечка стихла – так буває, коли вичерпуються аргументи або ж супротивники бояться у своїх звинуваченнях зайти надто далеко.

Тоді юнак, який стояв біля серванта, – потім ми зрозуміли, що це він спричинив дискусію, – різко повернув голову до Костомарова і заговорив, користаючись із затишшя:

– Шановний професоре, ви не відповіли відверто на жодне моє запитання, а я прийшов від імені студентів, які обожнюють вас. Нам треба знати, як ви ставитесь до введених ректором Плетньовим нових університетських правил. Ви відмагаєтесь – не ваша це, мовляв, компетенція, ви не в силі нічого змінити. Хай і так. Але нас цікавить ваша позиція, моральний бік справи: якщо ми будемо страйкувати – ви підтримаєте нас?

– Я не готовий зараз на це відповісти, – ухилився Костомаров.

– Як – ви не готові зараз збагнути такої простої речі: коли міністерство затвердить плату за навчання в сумі п'ятдесяти карбованців на рік, то двері almae matris будуть відчинені тільки для дворян? То на чиєму ви нині боці – колишній ліберал, мало того – революціонер?

– Прошу не наклеювати мені ярликів, які не відповідають моєму світоглядові! – спалахнув Костомаров.

– Вибачте, але досі ми знали… Ну, гаразд. Як ви тоді розцінюєте заборону сходок, концертів, спектаклів – не з погляду політики, а культурного діяча? Дайте відповідь нарешті, найавторитетніший професоре, якого студенти носять на руках! Від вас залежить успіх студентського виступу: якщо Костомаров буде на нашому боці… Ви не подумали про те, що ті ж студенти опустять вас з висоти на долівку, коли переконаються у двоєдушності свого кумира?

– Підтримувати страйку не буду, – звісив голову Костомаров, – від цього постраждає наука… І прошу… прошу не судити про мої погляди у зв'язку з епізодом сорок сьомого року.

Ми помітили, як сіпнулися похилені плечі Шевченка, нервово смикнувши вус, він підвів спідлоба великі сиві очі, проказав:

– Не блюзнірствуй, Миколо. Цей епізод коштував нам цілого життя…

– Я гадаю, Тарасе, – відповів Костомаров, не дивлячись нікому у вічі, – що кожен з нас мав досі час осмислити содіяне раніше. Для мене важливе тепер тільки одне – наука.

– Гаразд, – наступав студент. – Та коли так, то як ви, жрець науки, могли, не кривлячи душею, причащатися у церкві? Невже ви це робили з вірою? Ви двоїтесь у всьому: адже на ваших лекціях ми ні разу не почули містичних інтонацій. Навпаки…

– Я нікому не дозволяю втручатися у моє духовне життя, юначе, – підвівся з крісла Костомаров. – На лекціях читаю російську історію, а не богословіє. І якщо я обурювався інквізицією, то це ще не означає, що в мене зародилися сумніви щодо віри в Христа.

– Божок упав із п'єдесталу, – скрушно промовив студент.

Костомаров мовчав, та ми бачили, що він збирається з думками. Врешті мовив:

– Я бачу, як накочується лихо на нас усіх – на країну, народ. Ви, нігілісти, стаєте тією руйнівною силою, яка не знає, що будувати на розчищеному місці. Нині ви ліберальні базіки, завтра – герострати, а потім – біржові гравці! Вибачте, можливо, я не маю рації… Час розсудить нас, хлопче. Я ж до кінця днів моїх говоритиму тільки мовою науки, а до всього іншого, у чому не вмію розібратися, буду застосовувати один принцип – мовчання.

Чернишевський вийняв руки з кишень, стиснув до хрускоту пальці, й сказав спокійно, владно:

– Хвороба мовчання, Миколо Івановичу, породжує більшу, набагато небезпечнішу болість – байдужість до громадських справ. Це зло, мій старший друже, вельми підступне: воно паралізує вільний розвиток мислі. Звикнувши до комфорту мовчання, ми стаємо апатичними, а це призводить нас до загальної сонливості, летаргії… Дозвольте відкланятися.

Чернишевський вийшов, за ним подався студент. Ми удвох з Акакієм, розгублені й зніяковілі, стояли біля входу, не знаючи, як повестися. Костомаров винувато розвів руками – як бачите, дорогі, літературний вечір не вдався.

Підвівся і Шевченко.