Розділ «Четвертий вимір»

– Ти що, вчитель?

– Професор…

Парубок вдарив руками об поли:

– То чому ж ти не сказав цього раніше? Захарія зовсім інакше розмовляв би з тобою, якби знав, що ти професор. Вах!

Раптом згори почулося тупотіння, хтось біг усе швидше, ніби наздоганяв їх. Оглянулися: повз них промчав щодуху, не розглядаючись довкола, якийсь хлопець, з його кишені випав згорточок. Гулак крикнув: «Зупинись!», але той зник у провулках.

– Гроші, – вражено зойкнув парубок, піднімаючи згорток. – Гроші… Ей, ти, вернись! – гукнув услід хлопчині, але за ним і слід здимів. – Де ж ти його тепер знайдеш? – розвів парубок руками. – Професоре, ти щасливий! На, діли ти!..

Усе сталося так зненацька, що Микола Іванович не міг би собі пояснити, чому взяв у супутника згорток, глянув: це був справжній сувій купюр, зв'язаний мотузком, дивився остовпіло на парубка, а той потягнув його в темний дворик.

Тієї ж миті в дворик убіг задиханий, спітнілий хлопець і кинувся до парубійка.

– Я гроші загубив! Гіві, віддай, ти йшов дорогою!

– Кацо, які гроші, можеш мене обшукати, – Гіві підняв угору руки.

Хлопець його облапав і тут же, ніби вперше, помітив Гулака.

– Ти взяв, ти! – закричав. – Ось вони! – Він вихопив згорток з руки Миколи Івановича, глянув, засичав: – А де решта? Де решта?!

Гулак аж тепер зрозумів, що потрапив до рук досвідчених грабіжників і він не зможе виправдатися перед людьми, якщо й збіжаться на його крик. Скинув піджак і подав його хлопцеві.

– Шукай, – прошепотів.

Хлопець спритно витягнув з внутрішньої кишені всі гроші, які там були, і миттю зник з дворика.

– Он які люди в нас водяться, – зітхнув скрушно Гіві, нахабно дивлячись у вічі Гулакові. – Ай-яй: що ти будеш тепер робити, професоре? Візьми полтиник, – простягнув йому монету.

Гулак підходив до Гіві поволі, його покинув страх, з гіркотою і жалем дивився на красеня у сатинових шароварах і ситцевій сорочці. Той відступив, наїжачився, у руці зблиснув кинджал.

– Кінто, кінто, – мовив Гулак спроквола по-грузинськи, – а був же ти колись гордим карачохелі. Та, видно, мама твою пуповину поховала на смітнику, а не біля церковної стіни, що ти став волоцюгою. Хіба для цього тебе мати народила?..

І звузились, зблякли нахабні очі кінто, тепер у нього був вигляд забіяки, який підвів руку, щоб ударити, і промахнувся. Гіві всього чекав від своєї жертви: навіть нападу, тільки не такої страшної для грузина образи, та ще й рідною мовою висловленої.

Міг би за неї вбити образника. Та слова професора вразили в саме серце давнім кривдним болем, він опустив кинджал на землю і заплакав.