Розділ «Навчи її робити це»

– Ого! То це у вас щось трапилося?! Мені приїхати чи…

– Залишайся вдома! Ти там сама?

– Поки що так.

– А твоя подруга?

– Десь поїхала. Можеш якраз навідатися.

– Та річ у тому, що…

– Тату, я так і знала! Я знала, що не одне – так інше! Ну кажи вже, кажи! З мамою щось?

– Вона в лікарні. Але ти не переймайся – так, дрібниці.

– Дрібниці?! Я завтра до вас їду. Усе. Чекайте.

– Лізонько, вислухай мене. Нікуди не їдь і не лишай квартиру, чуєш? Тільки-но мама випишеться – а це дуже скоро, – я…

– Та в чому річ, ти мені можеш врешті пояснити?! – Ліза, втративши терпець, підвищила голос на батька, що траплялося надто рідко.

– Заспокойся, річ не в мамі.

– А в мені?

– Не зовсім. Це не телефонна розмова. А коли приїде твоя…

– Марта? Вона мені не сказала. Тільки… я, здається, зрозуміла, до чого ти хилиш. Я маю сказати їй, хай починає складати мотлох, так? І ти хочеш допомогти, бо у мене нічого не вийде. Бо я нічого не вирішую. Бо мене знову треба няньчити і шукати вигідний варіант.

– Та в жодному разі не кажи їй такого!!! Живіть, як і жили.

– Тату, бувай! Передзвони пізніше.

Ліза поклала слухавку. Цього тільки не вистачало! Пожила, подихала – і знову під нагляд. Щось запідозрили. Щось знову їм не так. Їй зараз не до того. Вона має покінчити з цим затяжним безглуздям, непроникною пеленою страху, нав’язливою обережністю, нічними польотами під стелю, виходами із тіла, підкоренням у керуванні. Вона має зробити вибір. Просто зараз. Бо далі настане час затягування петель, і невідомо, що краще – підкоритися чи відірватись. Менше болю – менше крові. Отож настав час відчинити дверцята шафи, а там… Знову розридався телефон. Ніби всі довкола змовилися не дати їй переступити межу. Може, таки не варто «різати стрічку» і робити зайві відкриття? Узяти слухавку – дати шанс терплячості. Може, не треба порпатися в чужих речах? Це, як мінімум, непорядно.

Цього разу телефонував Максим.

– Лізо, така засада! Я, здається, загубив кредитку. Кинувся шукати – думав, у салоні десь випала, все обдивився – ніде, наче…