Розділ ««В неділю рано зілля копала…» Повість»

– А я туркиня…

– В мого батька полонини і стадо коней, сотки овець, худоби рогової найбільше, а скільки іншого добра! – майже співуче закінчив і свиснув.

– Або я тебе питаю? – відповідає знов.

– Ти якась… чортзна-хто! – гнівається він.

– В моєї матері багатство, – каже вона, – полонини найкращі ось тут, на Чабаниці, коні, вівці, худоба… млин, звоїв полотен вже не знаю скільки, – а я, ти багатирський сину з угорської границі, – я туркиня. Знаєш?

Гриць знов свиснув.

– По лісі ходить, вижидає когось, сама не знає кого, як дурна, – додав погірдливо і тут же урвав.

– І здибає – дурнів, – докінчила спокійно, підсуваючи знов угору брови та вдивляючись йому просто-простісінько в очі.

Він розсмівається.

– Ади, яка перегодована турецьким розумом! – сказав.

– Така, якою вже зроду вдалася та якою бачиш. Я тобі казала: об’їдь мене. Чого-сь зачіпав? Я не для першого-ліпшого.

– А як я отут на місці наб’ю тебе? – спитав він і заглянув в її біле прегарне лице вигребущим поглядом.

– Мене ніхто в житті ще не бив, – відповідає нараз сумно. – Ти був би перший, але заразом і останній, що таке вчинив би. Чи хочеш спробувати? Бий!! Будеш мати опісля чим хвалитися, як ось перше конем.

Гриць ніби не чує її посліднього слова, підкручує вус і дивиться боком на неї. І вона дивиться на нього, але цілком спокійно, цілком без зворушення. Дивиться і задумується. Переходить якийсь час, однак жодне з них не промовляє, що береже щось в собі, зростає на хвилину між ними і затулює їм уста. Тетяну обгортає болючий якийсь смуток по лиш що пережитім, а він зворушений.

Нараз вона обзивається:

– Іди з Богом своєю дорогою, я через тебе опізнюсь.

Він спиняється, дивиться на неї своїми великими щирими, як небо, голубими очима. Дивиться, і хотів би ще щось сказати, та боїться її. Така вона гарна, а якась така. Він мішається. Ніколи не стрічав такої. Відки нараз така взялася? Господи!

Нарешті відважується.

– Ти не любиш нікого? – питає несміливо.

– Я не люблю нікого, – каже спокійно, дивлячись при тім, як перше, йому просто і щиро в очі, трохи зчудована його питанням. Відтак додає: – А ти любиш кого?