Розділ «Частина друга»

Але того було мало. Видно, розпирало його щось, підіймало зсередини, як ото дріжджі підіймають тісто; щось перло, рвалося надвір. Очі перестали вже бути спокійно веселими й тривожно забігали то туди, то сюди.

– Мацьку! – крикнув він якось розпачливо й тремтячими руками почав шукати ґудзиків коло шиї. Але руки не слухалися… Тоді пан Амбрози почав конвульсійно рвати на собі одежу.

Тренований на такі моменти, Мацек уже прибіг із коновкою води і тут же, в залі, почав лити воду на похилену голову свого пана.

– Фе!.. Встидайся, пане Амбрози! Ще може хто подумати, що ми всі тут пос…

Це кричав хтось із приятелів, але загалом маніпуляція не зробила особливого враження. Переступав то той, то інший, аби не стояти на воді, але співав, не перериваючи марива.

Усі хвалили пана Амбрози й дивувалися.

– Сей, мабуть, не інакше, як самого дябла полигнув.

– О, пан Амбрози – се наша хлюба! То слава нашого повіту…

XXI

Два шляхтичі обіймали один одного. Товстіший, з величезними вусами, ганьбив тоншого:

– Ти пив, як канарок, а спився, як вева… Е, як я бачу, то ти ще зелений в таких справах. Ано тримайся моцно, трутню ти один… Що ти на мене видивився, як черепаха на свої яйця?

А тонший, заплітаючися язиком, добивався тільки одного:

– Ні, ти мені тільки скажи – коли у нас буде День святого Медарда?

– Опам'ятайся, молодче! Медард уже пройшов давно…

– Ні, не пройшов… Бо я знаю напевно, що коли на Медарда дощ, то після нього сорок днів має бути дощових.

– Сорок днів і сорок ночей. То буде всесвітній потоп…

Якийсь шляхтич хотів заспівати старовинної, але міг згадати тільки перший рядок. Тому, вибалушивши очі й відбиваючи такт рукою по мокрому столу, шість разів підряд повторив його і на тім перестав.

Другий, трохи тверезіший, задавався цілями вищого порядку – ладив хор, але ревів майже сам, диригуючи несамовито:

Господарю! Хто у тебе буває в гостях,

Той завжди веселий і ніколи не позіхає.